Проект “Абеткав’ю” – ініціатива журналістки Аліни Мирної з Дніпропетровська. Вона навчається на журналіста в Дніпропетровському національному університеті, а подібний проект – це чудова нагода практикуватися. Для мене ж це був спосіб поговорити про все на світі. Слід було придумати слово на кожну літеру абетки. Та й навіть в кожній літері можна було вивертати до потрібної теми. Я спробував говорити те, що йшло зсередини. Тому в тексті багато світоглядного.

Вступ

Знайомтеся – Богдан Гдаль!

Богдан народився і виріс в Києві. Вчився в Педагогічному університеті на політолога, пробував себе журналістом в “Україні молодій”, потім працював у “Слові Просвіти”. Пізніше працював на “5 канал” видиво-дизайнером, журналістом. Ще пізніше був редактором та журналістом на канал “24″.

«Врешті восени 2007-го року звільнився і досі сиджу вдома і з перемінним успіхом клепаю веб-сторінки. Але думаю себе пробувати у різних сферах, що й роблю потрошку. Загалом візуалка, візуальне мистецтво у різних його проявах – це моє. Так я відчуваю, що себе сповна ще не проявив. Але це вічний процес і це невичерпно! Я люблю це! І люблю цей світ!» – ділиться сам Богдан.

Архістратиг

Таке цікаве слово з церковної термінології. Але в мене асоціація з ним не релігійного характеру, а пов’язана з гербом Києва. На ньому архістратиг Михайло. Все не полишає думка переосмислити тему головного символу столиці і подати її зовсім несподівано. Нічого не маю проти ні архістратига зі щитом, ні проти інших форм символьної подачі міста, але на мою думку, ця тема може бути розкрита ще цікавіше. Але це вже питання до себе – як так відчути місто, його нотки, щоб вміти оформити найсокровенніші речі у символіку.

- А у Вас вже ж є якісь конкретні ідеї, відчуття стосовно цього?

Щодо асоціацій, то на мою думку – це має бути динамічна форма, яка адаптується залежно від застосування на певній установі чи транспорті, або просто залежить від форми носія. Наприклад, подобається вигляд туристичного логотипу Мельбурна.
До речі, відносно недавно, копаючи цю тему, дізнався, що за литовської доби у Києва був герб, на якому рука десь з хмар тримає кушу – різновид арбалету.

Бандура

Зробив собі старосвітську, тобто народну форму інструмента, яка передувала тій концертній, про яку люди більше знають і називають її також бандурою без будь-яких пояснень. Традиційна має інший стрій, меншу кількість струн, видовбується з цільного дерева: верби чи клена, легка, і на відміну від концертної академічної, ідеально підходить, щоб взяти її за плечі і гайда мандрувати – доносити якісь вічні цінності між люди. Мене пре образ себе у мандрах з бандурою за спиною і на туристичному велосипеді. Щось міняється, а вічні речі лишаються незмінними.

- Звідки така тяга до цього інструменту? Це якщо, звичайно, не враховувати того, що це наше українське і вічне.

В ряді традиційних інструментів бандура не одна. Є й ліра, і кобза, і гусла, і торбан з панською бандурою, але потягло чогось саме до цього інструмента. Я почав його робити майже випадково. Пішов з Кобзарським Цехом на заготівлю дерева у Києві як журналіст і чогось вирішив зробити собі. А коли мені з колоди товстої верби показали мій шматок, то щось всередині блиснуло. Не поясню це відчуття, але це щось дуже круте. Відчув, що це моє. Грати ще толком не вмію, але від самого процесу перебору струн пруся.

Веселість

Класне відчуття духу. У стані радості все довкола просто, досягаються недосяжні вершини. Настрій – це те, що ми можемо міняти в собі. А відчуття всередині – це передумова до важливих змін.

Гори

Нещодавно чув історію про іноземців, які приїжджали на Євро, їхали на потязі в Харків і дивувалися від кількості абсолютно рівної землі, степу, який розгортався довкола. А шведи в Києві казали, що пагорби в тут невеликі в порівнянні їхніми. Мабуть людину більше зачіпає те, що вона не бачила до цього часу. Я для себе ще гори сповна не розкрив, хоча люблю свої київські пагорби чи рельєфи в селах однієї та іншої бабці. Треба бачити красу в усьому.

- Кажете, що сповна гори не відкрили. Але ж вже почали, то що саме Вас вразило востаннє?

Як не дивно, але в Карпатах я толком не був. А от були з дружиною в Словенії, підіймалися автомобілем на висоту 2500 метрів. Видовище вражаюче, особливо для новачка. Там ще річка Соча тече з абсолютно блакитною водою.

- А ви надаєте перевагу відпочинку в Україні чи за кордоном?

Я надаю перевагу будь-якому відпочинку, якщо випадає така нагода! Будь-яке нове місце – це вихід із зони комфорту, коли очі широко відкриті. Навіть якщо це 20 км від Києва.

Ґанок – дзвінке слово з самого дитинства

Коли ще й літери не було тимчасово у вжитку, у бабці в селі вона була завжди. В ґанку я любив полежати, коли надворі було жарко. А взагалі через це слово можна нескінченно поринати в яскраві спогади літніх канікул, коли ми, малі, знаходили купу пригод. Для тих, хто любить досліджувати діалекти – це південний захід Київщини.

Діалекти

От і дійшли до діалектів. На мою думку, кількість слів-назв, які позначають одне і те ж поняття, а іншим словом, діалектних слів – це і є свідчення багатства мови і її давності. Не розумію людей, які прагнуть уніфікувати свою мову, загнати її в якісь неживі рамки норм і правил. Мова жива постійно і це чудово, коли її творення не припиняється.

З дитинства в газеті “Сільські вісті”, яка висіла у діда на стіні, був блок “Кожне сільце має своє слівце”. Ось це словосполучення дуже влучне, якщо говорити про феномен діалектів. У мене в дружини село також на Київщині, але на лівому березі біля Дніпра. Різниця між батьківщиною її батьків і моєї мами – 70-90 км, але вже як мінімум з десяток слів вживаються по іншому: ополоник-черпак, хлів-сарай, лелека-бусол, чавун-баняк. А про тонкі відмінності у вимові можна розповідати ще довше.

Еврика

Ну нехай буде слово Еврика як символ всіх найвеличніших відкриттів людства. І плавно перейду до теми натхнення. На мою думку, знання дійсно іншого порядку, новітні у якійсь сфері, які роблять революцію в науці, у сприйнятті феноменів, приходять до людини ззовні, зверху, кому як зручніше.

Але суть в тому, що це не результат логічних маніпуляцій мозку, який може працювати лише з тим, що сприйняв колись і “записав на свій жорсткий диск”. Тому дуже важливо досягати в творчості того стану, коли стіна між раціональним та ірраціональним, видимим і невидимим тоншає настільки, що ти дивуєшся, як тобі вдалося це зробити.

До речі, митець не може пояснити, як він щось зробив, бо в момент творення, коли з’єднуєшся з чимось вищим, логіка не працює. Вона може працювали лише опісля, коли з’єднання завершене і кабель від’єднаний.

-А як досягти цього стану? Стану, коли “стіна” зникає?

Чесно кажучи, не знаю. Та часом так стається. Стан тихої води, коли є відчуття, що стільки всього доступно. Але мабуть наблизити цей стан може прагнення чогось досягти, коли намагаєшся “побачити” те, до чого прагнеш. Ну і помисли мають бути чистими.

Єдність

Як слово, яке позначає єдиність всього-всього, що є всередині і є зовні. Це коли відчуваєш, що ця рослина, ця людина, цей вітер і цей проблиск сонця є проявом єдиної сили, з якої зітканий цей світ. Це розуміння дуже багато чого дає. Усвідомлюєш, що щастя, воно не десь зовні, воно всередині, у кожного. І не треба їхати десь далеко, чи робити щось надзвичайне. Треба просто бути в тому стані і розкриється багато казкових речей.
Це розуміння єдності багато чого дає. Це значить, що де б ти не був, ти завжди везеш себе з собою і ти завжди вдома

Життя

Буває поринаєш в будні, в задачі, які тре вирішувати, а часом задумаєшся глобально, для чого ми, звідки і чому, і хочеться на стіну лізти від відсутності певних відповідей. Але останнім часом я для себе багато чого прояснив.

Наприклад, питання, чому ми нічого не пам’ятаємо, якщо існуємо довше, аніж ці кілька десятків років, про які можемо згадати. Низка авторів, які займалися темою регресивного гіпнозу і мали досвід введення пацієнтів до стану, у якому люди можуть багато згадати, говорять, що ця амнезія від народження нам на користь. Якби ми несли з собою багаж минулих втілень, то нам би було важче виконувати ті задачі і завдання, які покладені на нас в цьому житті. А так – створюй себе з нуля.

Земля

Якщо глобально, то мені імпонує думка, за якою наша планета – то жива істота якогось вищого порядку або просто живий організм, обсяг якого умовно ми можемо уявити але не можемо до кінця усвідомити. Від цього розуміння якось по-іншому починаєш ставитися до простору довкола.

А якщо говорити про локальне поняття, то відчуття рідної сторони, малої батьківщини, дуже важливе для людини. Це ті місцеві енергії, які надають тобі особливої сили, які надають особливого колориту твоїй творчості, надихають, допомагають створювати неповторні образи. На цих енергіях тримається народне мистецтво. І коли я хочу оцінити, чи підходять ті чи інші вироби для нашого з дружиною народно-мистецького проекту Рукотвори, то я насамперед намагаюся відчути ці енергії. Якщо людина до них звертається, то, так чи інакше, вона творить продукт, який можна назвати традиційним. Навіть якщо це сучасна інтерпретація.

Ирій

Ирій, Ірій, Вирій – казкова країна, куди відлітають журавлі і душі прадідів. І нехай ти науково можеш пояснити, що журавлі летять просто в тропічні країни, але саме відчуття казки і прагнення до неї поглиблює і робить світ красивішим. Завжди є щось світле, що ми не можемо пояснити. А кожна національна культура надає йому особливої різнобарвності. І це велике багатство світу в тому, що кожен народ може додати щось нове до якогось світового казкового літопису.

Індик

Ми в дитинстві придумали, як їх дражнити. Коли свистиш тихенько, то він починає ґелґотати. Це кумедно. Скільки не свисти – це повторюється. Поки вже не стає нудно. Ми могли так хвилин зо 5 гратися. Потім нецікаво.

- Які є ще яскраві спогади з дитинства?

У мами в селі такий рельєф, що хати на горі разом з полями, а село порізали потічки, на яких стоїть каскад ставків. І вони в долинах. І між ставками тече річечка, яку в селі називали квосою. Квоса тай квоса, само собою ясно. Пізніше я зрозумів, що Google це слово не знаходить. Лише потім дізнався, що квоса, фоса, хвоса – це назва для близько 26 малих річок в Україні. За однією з версій,з якихось давніх мов значить просто – річка. За іншою – слово, що означало поділ територій, або слово, що значить “золото” (“Hu-os”).

Їжа

Звернув увагу, що схильність народів до гострої їжі зростає з наближенням до екватору. Як і темперамент людей, які проживають південніше, різниться від тих, що живуть на півночі. Але, наприклад, у турків, як, мабуть, і в інших народів поблизу, є такий чудовий винахід, як айран – кисломолочний напій з водою, який немов пожежник гасить гостроту страв. Цікаво, чим індуси гасять свої гострі страви?

Й (ставлення до нецензурної лексики)

До нецензурщини не ставлюся ніяк. За принципом – на що звертаєш увагу, те й підсилюєш і залучаєш в своє життя. Просто по собі знаю, що такі слова мають в собі вібрації низького порядку. Воно мені особисто зараз не треба і нічим не допоможе, не збагатить життя. Тому не звертаю ніякої уваги. Але ще залежить, з яким настроєм людина щось сказала і що вкладала в слова. Бо слово – то обгортка. Лайка може бути без шкоди, може просто розважати, і навпаки, звичайними словами можна глибоко поранити.

Катруся

То моя дружина. Надихає, підтримує, і я вдячний світові, Богові за те, що вона є поряд. Настрої бувають різні, в одному мить відчуваємо, що все просто і всього можна досягти, іншої миті – якийсь стан перезавантаження. Але сам факт, що ми дихаємо якимись спільними речами, дуже підштовхує рухатися вперед. Наприклад, проект про народне мистецтво, про який я згадував, і про який ще згадаю, був би неможливий без неї. Бо я більше імпульсивний у тому, щоб придумати ідею і втілювати її, але систематично наповнювати проект мені було б нудно. Тому те, що він досі існує, то її заслуга.

Листя

Люблю фотографувати просто як засіб отримання задоволення. І люблю фотографувати крупно елементи живої природи, зокрема листя. А коли воно навесні пробивається і має яскраво салатовий колір, то ніби все довкола оживає. Дуже класна мить! А ще люблю листя дуба, бо люблю дуб загалом. Щось у ньому є таке незбагненне.

-То фотографія для Вас – таке собі захоплення?

Угу. Кайф сфоткати і поділитися, щоб люди якісь хороші емоції з того взяли.

Мить

Люблю мить і намагаюся бути тут і зараз. Свого часу теза Ошо про тут і зараз дуже багато змінила всередині. Минуле вже сталося, а майбутнє – теж умовна модель того, що може статися, а життя триває у вузькому проміжку, яке зветься мить. І як ти себе почуваєш тут і зараз, з яким настроєм прокидаєшся, лягаєш спати, спілкуєшся, твориш – все це створює якість твого життя. Можна бути нещасним і абсолютно щасливим. Різниця лиш у тому, як ми себе відчуваємо всередині.

До речі, є одна теза, що перед народженням ми самі формуємо сценарій свого життя, обираємо ключові моменти, в яких має зробити правильні кроки і ухвалити рішення. Якщо брати до уваги цю модель і прийняти її, то нам немає на кого скаржитись – ми самі обрали місце та умови свого життя. Розуміючи це, ми можемо взяти відповідальність за кожен свій крок на себе, а це дуже багато чого означає. Це означає, що ти не жертва, ти – творець. І дуже багато можна змінити!

Натхнення і настрій

Твориться найкраще тоді, коли “втрапляєш в течію”. Це коли ти в певному місці, в певний час, а певна твоя дія, твій крок іде як поштовх зсередини. Це коли ти “на своєму місці”. Це коли ти робиш все “з нульовим зусиллям”. У фільмі Секрет (The Secret) була метафора-образ трави, яка росте сама, без зусиль. Так само і людина, яка щось творить з радістю і натхненням, все робить легко і з нульовим зусиллям. Але як досягти цього стану?

Роберт Ентоні в одній зі своїх книг наголошує, що не володіння чимось призводить до щастя, а стан душі, відчуття себе у стані володіння тим, про що мрієш, вже тут і зараз, породжує передумову для змін в житті. Тому якщо хочете реалізувати якийсь проект чи щось мати, то спершу сповна пориньте у відчуття щастя від того, що ви це вже маєте. І настільки, щоб для вас в цю мить це стало вашою справжньою втіленою реальністю. Щоб аж морозець по шкірі пробіг і ви з позитивними емоціями подякували за те, що воно вже у вас є.

Коли я роблю веб-сторінки, то пробую уявити кінцевий результат. Уявити задоволення від вже створеного сайту, уявити які відчуття та емоції маю відчути я, має відчути користувач, який зайде на цей веб-ресурс. І от коли вдається досягти класного стану аж до “настроєвого електрошоку”, коли по тобі “бігають” потоки якоїсь класнючої енергії, то тоді ці проекти мають схильність втілюватися швидко, легко і зачіпати людей. А настрій породжує прекрасні умови для творчості.

Образ та обіцянка

Побачити щось, до чого прагнеш, означає – створити передумови до втілення. Але що важливо – треба не лише чогось хотіти, вміти відчути те, до чого прагнеш, а й почати нарешті щось робити

Бо я недавно про себе подумав, ось який ти розумний і правильний. Вже гори звернув, і все зробив ідеально. Але тільки в думках і на словах. Доки не втілиш свої найправильніші задуми в реальності, то ніхто про них ніколи не дізнається. І ціна тим словам буде невеликою.

І тут не менш важливе питання відповідальності за свої слова, за обіцяне. Можливо, мій важливий урок зараз: не обіцяти якщо не зможеш, і доробити, якщо пообіцяв. Навіть якщо пообіцяв собі. Бо невиконані задуми, ідеї нагромаджуються і не дають сповна вивільнитися для чогось зовсім нового.

Поділ

Люблю Поділ. Він ще чимось нагадує дух спокійного самодостатнього і самобутнього міста. Зі своєю казкою і легендою. І якраз підказує, яким би міг бути Хрещатик, якби не пройшов зі втратами другу світову війну. Найулюбленіші місця – Замкова гора, Боричів Тік, тихі вулички біля церкви святого Миколи, барокова атмосфера Могилянки. А ще пагорби вздовж Дніпра! Дуже люблю знаходити якісь давні місцевості, де можна поринути в історію. Де є дух скарбів.

Рік тому ходив шляхом колишнього трамвайного маршруту біля стадіону Спартак. Хотів дізнатися, де ж була та мальовнича “Київська Швейцарія”. Знайшов кілька старих напіврозвалених хат на горі над Вознесенським узвозом. На Подолі фоткав оформлення Житнього ринку.

Було б цікаво знати, де на Замковій горі був замок за Литовської доби. Якби була б колись змога поринути в якусь часову епоху і все побачити на власні очі, то це було б дуже круто. Не питайте як, але я вважаю, що це можливо.

Річка

Для мене річки – це дуже важливо. У місті, де немає річки, мені якось ніби душно. Я не можу там бути. Річка чи навіть маленький живий потічок додають мені сили. Це таке задоволення сидіти і дивитися, як тече вода! А навесні я люблю десь пробивати штучні загати, щоб вона стікала безперешкодно далі. В дитинстві, коли йшов зі школи на Деміївці у Києві, то чистив зливні люки, щоб вода в них стікала. А в селі прочищав маленьку річечку від верболозу.

До речі, тема малих річок у Києві, то окремий світ. Недавно шукав, звідки ж починається річка Нивка в районі Льодового стадіону та Експоцентру. Знайшов трубу, звідки вона витікає на межі цих двох територій, але один з рукавів лишився для мене загадкою. Він схований у колектор.

Для мене було до речі, відкриттям, що на території Виставки, де зараз пожежне депо, колись був хутір. А ця дорога зі старими липами, яка зараз є просто внутрішньою територією і була тим старим Васильківським шляхом. Теремки тоді були маленьким селом поблизу теперішнього Кібцентру. А довкола були великі поля.

Рукотвори

Спільний з дружиною проект, присвячений темі народного мистецтва. Почався спонтанно й назва взялася невідомо звідки, але він надихає, і постійно розширювати. Точніше, надихають ті люди, про яких в цьому проекті йдеться. Майстри захоплюють тому, що неможливо зробити річ, яка викликає захоплення, доки сам не досягнеш стану щастя і не зрозумієш щось у житті. І до того, щоб почати займатися гончарством, писанкарством чи гутництвом, ці люди також робити у житті якийсь важливий крок у житті. І можливо мали миті, коли треба було обирати між захопленням і якимись потребами заробити копійку деінде. Але відчуваючи місію, проносячи з глибини століть щось важливе, далі торують свою дорогу.

Для мене народне мистецтво – це не минуле, а вічно актуальна річ. Вважаю, що через цей пласт культури з давніх-давен в сьогодення проносяться якісь важливі знання. І вони зашиті в символіці, в невидимих складках глини чи полотна.

Ми відбирали і відбираємо вироби інтуїтивно. На мою думку, народним можна назвати те мистецтво, автори якого в процесі творення черпають енергію з довколишнього простору. І ці особливі вібрації кожної місцевості, це своє власне сприйняття світу людей, які живуть між Сяном і Доном, породжує особливий вид творчості. А історична тяглість і вміння передати суть від діда-прадіда дітям та внукам, дозволяє донести якісь ключові концентровані образи тої унікальної культури, творення якої не припинялося тисячоліттями.

І коли починаються дискусії на тему, чи є трипілля українським чи ні, чи є якийсь пласт культури рідним, то треба вслухатися в себе. Якщо воно вібрує всередині, то зв’язок є.

А сама тема може бути вічно актуальною, і на неї можна нанизувати безліч проектів. Це може бути і модерн, абсолютно свіжі і навіть провокативні форми, це може бути і суто традиційна складова. Але важливо подавати цей настрій, цю суть і якісь глибинні позитивні енергії в люди. І це знайде свій відгук.

Я особисто вірю в успішність бренду “ukrainian folk art” навіть у світовому масштабі. У будь-якому куточку планети знайдуться люди, які можуть відчути, що “в цьому щось є”. Але треба вміти цю ідею подати. І в тому найбільш важлива задача.

Сонце

Люблю сонце, світанок і мить його заходу. Хоча сплю до обіду. Але якшо треба встати і піти на гору посидіти то це як батарейка. Заряджає на тиждень. Перший зблиск особливий. Ніби уявляєш як той промінь летить з величезною швидкістю і пронизує. Зрозумів, наскільки важливо шукати нові місця для цього дійства.

Минулого року спонтанно з другом Андрієм і дружиною на Купайло в день літнього сонцестояння вибралися на гору біля Ходосіївки південніше від Києва. Вночі, як виявилося, йшли через цвинтар. Він на підступах до гори. Але мить була чудовою. Гріє весь рік. Є така легенда, що сонце на Купайло сходячи то виринає то ховається. Немов купається.

Взимку наявність сонячних днів теж важлива. Вони наповнюють силами особливо у безсніжну пору. Фотографувати також люблю, коли надворі сонячно. Тоді картинка життєрадісніша!

Тролейбуси

Мій кайф дитинства. Я їх малював в школі, любив на них кататися, стежив за кожною новою моделлю. Їздив на велосипеді і дивився, як будуть нову лінію. Цікавився в новинах. Взагалі тема міської інфраструктури для мене дуже важлива і актуальна. Мені цікаво, як що працює, і наскільки це зручно для людей.

Веб-дизайн в цьому десь споріднений. Бо ти також проектуєш середовище, в якому людині зручно отримувати певну інформацію, щось роздивлятися. Сподіваюся, що колись мені вдасться зробити щось корисне для міста. В проектах важлива і практична користь і смислове наповнення. Це як станція метро, яка водночас і пересадочний майданчик і джерело натхнення, якщо красиво оформлена. Моя найулюбленіша станція – Золоті Ворота. І мабуть не тільки моя )

Університет

Вчився на політолога, але займаюся дизайном. Все ж час студентства дає багато. Загальний час, просиджений на парах не минає безслідно. Він щось дає. Я навіть якісь книжки пробував читати. Хоча читати з дитинства не любив. Або може не було “моїх” книжок.

Тато все дитинство жартував, що я не прочитав жодної книжки окрім “Тома Сойєра”, яку також не дочитав. Мої запевнення, що я її такі дочитав, прийняті не були. Зараз читаю книги постійно, але світоглядні і з мобільника. Це зручно – закинув в телефон і потязі метра є шо робити.

-Яка Ваша улюблена книга? Або й не улюблена, а така, яку Ви можете виокремити?

Нема таких мабуть. Є просто потік книжок, які потрібні у певну мить переосмислення себе і в чомусь допомагають. Наприклад, одну зі світоглядних книжок я знайшов дивним чином: мене чогось на facebook зачепила фраза “Якщо немає своєї мети у житті, то доводиться працювати на того, у кого вона є”. Вона пішла в архів, але мені захотілося її знайти. Щоб перепублікувати у себе? Ні! Тоді спитав себе, чому? І я зрозумів, що треба шукати автора. Знайшов, і виявилося, що саме його книги були дуже потрібні саме мені на певному етапі життя.

Ф. Про літеру.

Я так бачу, що українці дуже довго історично їй упиралися. Традиційно в мові її немає. У запозичених іменах здавна її заміняли на “П” та “Х”: Пилип, Юхим та Хома. І ніяких тобі фекань. Пізніше була катедра і етер. А коли людей приперли до стіни, то вони все одно її не вимовляють. Все одно часто у наших матерів це хвірма, хвіртка, хвотоапарат. Тому я ото подумав, шо нам і без неї добре живеться.

А зважаючи на те, що я захопився темою проектування шриХВтів, або накреслень, або просто малювання літерок, то подумав, а чому б як у наших слов’ян-братів сербів не зліпити дві літери в одну і не зробити символ ХВ як єдиний? Так воно і народилося. І я не сильно переживаю, що хтось там побачить великоднє “Христос Воскрес”. Звісно, це така провокація, але вона не полишена здорового ґлузду.

Хурма

Люблю хурму. В нас вона зазвичай взимку з’являється. І це таке сезонне очікування задоволення. І може навіть краще, що якісь фрукти не всесезонні і їх треба трохи почекати. Бо в нас народ зовсім розслабився: заходиш і крамницю, і лежать помідори, яблука чи манго у будь-яку пору.

Ціна

Будь-яка праця чи витвір має свою ціну. І на кожну річ є свій покупець. На мою думку, питання ціни дуже відносне і залежить від того, яку суму в грошах, якщо йдеться про них, автор вважає компенсацією за свою працю. І наскільки він сам оцінює себе. Ціна і віддача можуть бути й нематеріальними. Тому дуже важливо навчитися мати ціну своїй творчості, що нікому не бути винним і не обділяти себе, боячись образити клієнта. І навчитися прийняти будь-яку ціну, яку ставить за своє творіння автор.

А щодо цін на послуги чи речі у крамницях, то мені подобається теза, що ціни не можуть бути високими. Це ви просто зараз небагато заробляєте, щоб собі щось дозволити придбати. А це можна змінити також. Грошей, ресурсів, ідей, натхнення та нових рішень вистачає на всіх. Важливо лише відчути, що ви на них заслуговуєте і готові, щоб їх впустити в своє життя.

Чуйка або інтуїція

Внутрішні відчуття – це важливо. Це наше вікно у глибину світобудови, у відчуття нашого місця в просторі, нашої ролі і нашої унікальності. Це координатор нашого шляху, компас для ключових місць, рішень, подій. Це внутрішній месенджер від глибинних нас самих чи може навіть від тих, хто хоче нам допомогти. Я не знаю точного механізму, але я знаю, що це працює, і це класно. Це дуже круто, я б сказав!

-В роботі Вам корисне таке відчуття, така чуйка?

Так. Беручись за певний проект, перший раз читаючи листа від замовника, я прислухаюся до себе, наскільки цей проект був би корисним для простору, і чи бачу себе особисто його учасником. Це відчуття ніколи не зраджує.

Буває, що я не знаю, чому певна робота не йде, хоч я і намагаюся працювати над певним проектом. Але з часом обставини підтверджують, що продовжувати роботу не було сенсу, або ж якийсь важливий елемент дизайну, чи важлива людина, яка спрямує роботу в правильне русло, з’явиться трохи згодом. Якось так. Це відчуття неможливо пояснювати. Воно просто є.

Шрифти

Захоплення, одне із, яких у мене багато. Я почав помічати, що дивлюся на написи в місті не як текст, а як графічну композицію. Вгадуючи, хто автор, і який характер має та чи інша літера. Рік тому подивився на татову бібліотеку вдома під іншим кутом. Знайшов купу книжок з обкладинками, на яких написи зроблені шрифтами, які мають якийсь традиційний місцевий настрій. Перефотографував будь-які натяки на такі шрифти. Мені важливо в усьому, до чого я маю справу, передати дух глибинної країни.

І це можна подати між рядками, невидимо, просто творячи щось з певним настроєм. Вважаю, що багато інформації у творіння закладається невидимими ниточками. Людина дивиться, ну ніби просто намальований квадрат чи кілька рисочок. Але чого до нього так магнітить?

Щастя

На мою особисту думку, що б людина не робила, вона прагне щастя. Це так просто! Все життя ми його шукаємо, а коли ловимо проблиски того стану, що вже не заспокоюємося, щоби знову його пережити. І вся ця світова коловерть обертається навколо того, щоб здобути гармонію в собі. Але наскільки цей шлях тернистий і сповнений пригод!

-В чому для Вас щастя? Де Ви знаходите його проблиски? Можливо, є якісь люди, речі, стани?

Шось не виокремиш. Це суцільний потік. Це коли в одну мить опускаються руки чи якось губишся, а в іншу все просто і доступно, і усмішка не сходить з вуст. На мою думку, доки ми тут, то в оцих різних сторонах однієї медалі ми вчитимемося цінувати ці концентровані миті повернення до себе глибинного.

Якщо приземлено, то зробив якусь річ, яка тебе проперла, прийшов нізвідки цікавий образ, хтось усміхнувся тобі у відповідь, рідна людина сказала хороше слово, щось збагнув всередині, зібрав пазли, головоломки, а часом просто зупинився на мить, щоб перепочити і відчув проблиск. В кожного це відчуття чогось особливого по своєму проявляється, але коли людина його пережила, то в ту мить вона не має сумнівів.

Ющенко

Зараз з цим політиком люди довкола часто асоціюють якесь розчарування. Мовляв, людина когось зрадила чи щось зробила не так як, від неї очікували. Є кілька простих принципів, які мене особисто не спонукають якось емоційного когось оцінювати і обурюватися щодо несправджених очікувань.

По-перше: особистий стан задоволення кожного не залежить від будь-якого політика. Це внутрішній стан світосприйняття, який при накопиченні певної творчої енергії, дозволяє людині почати проявляти своє бачення світу назовні. А емоції – це ключі до втілення чогось. Які емоції ви переживаєте, таку якість буття ви примножуєте в своєму житті.

Можна сприймати як факт певну подію чи крок людини, але саме обурення ситуацію ніколи не поміняє, навіть якщо ви переконані, що ви праві. Навпаки, безконтрольна критика лише дозволяє постійно витрачати свої сили, які так потрібні для творення свого омріяного стилю життя.

По-друге, я схиляюся до оцінки позитивних кроків, які зробила певна людина. А якщо мене щось не задовольняє, то я знаю, що ідеальний шлях для вирішення проблеми – зробити це самому.

Звісно, ви скажете, ну як я можу щось змінити? В мене ж немає: грошей, знайомств, впливу, переконливості тощо. Кожен має той потенціал, до якого визрів і до якого готовий. Тому якщо дійсно хочете щось поміняти, то сприйміть тезу, що вам ніхто нічого не винен.

Хочете змінити своє життя – не перекладайте відповідальність на інших, і не намагайтеся змінити когось! Змініть себе, і довкола вас почнуть змінюватися ваші рідні, друзі, знайомі. Звісно, це набагато важче, аніж розвішувати ярлики.

Щаслива країна – це сума щасливих громадян. Це означає, що вам не треба думати за когось! Будьте щасливі самі і ви примножите імідж країни. Будьте законослухняними самі, якщо хочете, щоб країна шанувала закон. Все, що не подобається вам у комусь – є підказкою, дзеркалом вас самих. Ключ до зміни простору через зміну себе самого і не інакше. Сума мікрокроків одиниць створює відчуття впевненої ходи мільйонів.

Адже коли ми приїжджаємо в певну країну, то ми фізично не можемо поговорити з усіма. Ми не можемо оглянути всю територію. Але для нас тепле спілкування навіть з однією людиною вже створить враження про всіх. Одна людина репрезентуватиме собою мільйони. Ми оцінюємо власним досвідом і абсолютно суб’єктивно. І таким чином можуть оцінювати вас.

Не засуджуйте! Але змінюйте, якщо хочете щось змінити!

Яблуні

Ось весна хоч і пізня, але скоро цвістимуть яблуні, а потім і вишні і ще всяка всячина. То треба не просидіти її в офісах а поїхати десь на природу, насолодитися красою. Кожна мить прекрасна і дуже важливо її вміти відчути.

Мені подобається теза якоїсь відомої людини, що люди в осінню пору свого життя більше шкодують за те що не зробили, аніж за те, що зробили. Треба постійно ловити мить і пити з неї сік, ризикувати, спробувати все, навіть набивати ґулі, бо це досвід. Але не відчувати мить, що ти щось не встиг.

Так я апелюю і до себе самого, бо говорити я можу багато, але праці над собою ніхто не скасовував. Просто сподіваюсь, що ці балачки будуть комусь корисними. На тому й крапка.. з комою

—-

Опубліковано 5 квітня 2013 року

Не знаю як для когось, а для мене візуальна комфортність перебування на сторінці дуже важлива впритул до того, що я не буду користуватися таким сервісом. Який відсоток людей мислить така само – не знаю. Але я говоритиму суб’єктивно. І на прикладі інтерфейсів цих двох соцмереж торкну тему акцентів у веб-дизайні загалом.

Як це працює?

Отже, у нас є око. Ним ми сприймаємо візуальну інформацію. І кажуть, що масив візуальної інформації переважає за об’ємом сприйняття поряд з іншими її видами. Механізм звертання уваги і його принципи давно схоплені людьми і використовуються у великій кількості галузей, наприклад, рекламщиків. Самі знаєте, що найперше на бігбордах ми звертаємо увагу на масивні зображення або тексти.

Принцип сприйняття інформації ефективний, коли він поетапний. Людина сприймає дозовано найважливіші речі. Якщо вони її зацікавили, вона переходить до змісту, який має інакший акцент. В друкованих газетах – це перша шпальта, це заголовки в статтях, це великі зображення. Речі другого (слабшого рівня акцентування) – це самі тексти статтей, які людина погодилася сприйняти, коли заголовок їй сподобався.

Акценти на веб-сторінках

У веб-дизайні ніхто не придумав нічого нового. Людина, яка проектує інтерфейс – це також своєрідний художник, який мовою образів та символів допомагає кінцевому споживачеві отримати важливу інформацію. І чим важливіша вона – тим більше повинна звертати на себе увагу. Професійність подачі акцентів сприяє зростанню продажів продукції, якщо це інтернет-магазин, дозволяє прочитати людям найважливіші статті, якщо це новинний проект. І загалом спонукає лишатися на веб-сторінці якомога довше, бо це приємно, це не дратує, і хочеться шукати цікавинки на веб-сторінці нескінченно. Але це все теорія..

Google+ та Facebook як приклад

На практиці ми маємо інтерфейси двох соціальних мереж. Одна з них намагається плавати на пікові популярності. Інша має амбіції побороти її, хоча офіційно прямо про це не говорить. Навіть візуально, за розташуванням елементів інтерфейсу, вони дуже подібні. В обох елементи керування і переходу в розділи – ліворуч, основна змістовна зона по центру, реклама, додаткові закличні блоки праворуч і ще правіше вікно чату. Але що у них різного? Різний підхід до акцентів у веб-проектуванні!

Інтерфейс Facebook

Зверніть увагу ще раз, інтерфейси нібито подібні, і центральний блок є найважливішим. У ньому люди публікують свою інформацію і ми нею цікавимося насамперед. Натомість, права колонка є місцем втюхування нам реклами та інших додаткових речей.

Називаючи цей блок найважливішим ми підсвідомо розуміємо, що маємо на нього звернути увагу в першу чергу. У Facebook все так і працює, а в Google+, як виявляється – ні, що й викликає дискомфорт. Що не так спитаєте ви? Відповідаю – розміри шрифтів.

Розмір шрифту, як один з елементів привертання уваги

На створення акцентів впливає безліч факторів: наявність масивних зображень, розмір шрифтів, їхній колір, наявність рамок тощо. Але в серці теорії є елементарний і простий спосіб перевірити акценти: відведіть зір вбік від екрану і сприймайте зображення боковим зором. Навіть за умови розмитості картинки, найважливіші речі викликатимуть найбільше вашої уваги. Вони ніби примагнічуватимуть вашу увагу.

Теперішній варіант Google+, який “муляє”

На прикладі Google+ права додаткова колонка між основним блоком і чатом аномально звертає на себе багато уваги. Як ви зауважили, розмір шрифту імені юзера в центральній колонці, та імені юзера в правій додатковій – однакові. А за рахунок того, що елементи в правій колонці мають піктограмки зображень та ще й мають більше вільного простору між собою, за сприйняттям виходить так, що око починає “примагнічуватися” саме праворуч. І тут виникає конфлікт: ми начебто прагнемо цікавитися центральним блоком, а дизайнери нас змушують дивитися праворуч.

Спроба “покращення” Google+

Як виправити ситуацію в інтерфейсі Google+? Я пробував експериментувати, і виявилося, що рішення просте як ніколи: просто збільшити розмір імені користувача в центральній колонці. Система акцентів зміщується і важливі речі виходять на передній план. Про засилля сірих панелей та відчутність контрастів у інтерфейсі – то вже інша історія. Але основне відчуття дискомфорту за рахунок такої маніпуляції зникає.

Особисто тривалий час думав, як подолати проблему хаотичного паркування в столиці. Ідея не нова і кожен долає її по своєму. До прикладу з Росії перекочували акції “Стоп хам!” з наліпками на лобове шкло, що містять прямі образи до водія на зразок Олень. На Facebook мені розказали, що ідіотами у наліпках водіїв у нас називали ще й раніше за росіян..

Мені особисто це не імпонує, бо я сам можу бути водієм. І сам знаю, що можу запаркуватися з порушенням норм, але не зі злого умислу, а через звичайну неуважність. І якщо хтось зі сторони без агресії про це нагадає, то я подякую.

Вночі проходив повз чергову автівку, яка перекрила тротуар, і виникла ідея подачі інформаційної листівки. Не наліпки, яка змушує водія сердитися в процесі її віддирання, а абсолютно безболісний аркуш під двірник. Але який би не лише містив нагадування про факт неправильної поведінки, а й шляхи подолання. А іншим словом – невеликим переліком найбільших порушень законів та етичних норм. Бо хтось каже, що великі штрафи врятують ситуацію, а на мою думку, сили людського спілкування ще ніхто не скасовував.

Помаранчевий колір не агресивний, але активний. Тому його й обрав для макету. Подане зображення – це чорновий варіант, який вже набрав певну кількість зауважень. Нижче викладений макет в pdf-форматі у форматі А4. Використаний шрифт – Арсенал від Андрія Шевченка

ua_parking_good.pdf. Версія 0.2 (скачали 312 разів. 218.5 kB).

Питання, як друкувати, на чому і в якому форматі – лишається актуальним. Але це не стає на заваді поширення самої ідеї. У разі виникнення виправлень, буду викладати нові версії тут же.

Спосіб застосування: роздрукуйте на звичайних аркушах формату А4 і покладіть до рюкзака чи сумки. За потреби підкладіть під двірник або дайте водієві в руки.

Зі свого досвіду знаю, що багато залежить від настрою, з яким ви це робите. Коли ви роздратовані, то краще відмовтеся від ідеї поширення листівки. І самі посваритеся, і користі з того буде мало. Майте на увазі, що ідея цієї листівки – доброзичлива рекомендація-нагадування, а не вказівка до дії. Чи робити щось у відповідь – вирішує сам водій.

Перелік змін

• Версія 0.2 – Переписані тексти. Виправлено норму щодо паркування біля зупинки транспорту (30, а не 50 метрів). Пом’якшено тон тексту (позитивніші звернення), особливо в рубриці про клумби. Акцент на перевагах дотримання норм, а не наслідках у разі їх порушення.
• Версія 0.1.5 – виправлення дрібних граматичних неточностей, змінена іконка пішохода на іконку матері з коляскою.
• Версія 0.1 – створення листівки

Ще одне з обіцяного ще рік тому. Є такий чудовий проект, який організовує мандрівки Україною і закордоном на велосипедах – СвітЗаОчі.

Ідея була – подати суть діяльності в логотипі. Спочатку виникло бачення круглого символа. Потім перетворилася в те, що бачите нижче.

Мені найбільше подобається комбінація з велосипедистом і написом без гір. Андрій Яковенко, який і замовляв лого, наполіг на горах. Пізніше виявилося, що лого можна використовувати як конструктор – для піших походів у гори прибирається велосипедист і лишається гори, для веломандрівок – навпаки.

Коли я в дитинстві повертався зі школи навесні, то моїм улюбленим заняттям було прочищати палицею шлях талої води в льоду чи снігу по звивистій київській вулиці Деміївська і тим давати змогу весняним потічкам пробиратися до люків водостоку.

Коли я був в селі, то я любив бавитися у квосі (струмку) між ставками, і пробивати воді хід, щоб нічого їй не заважало по дорозі до другого ставка.

Зараз гостро відчув оцей образ весняних річечок-потоків з чистою водою-життєвою силою. Як би хотілося навчитися допомагати вільно текти оцій невичерпній і нестримній течії далі, насолоджуючись від її красивої і грайливої ходи.

Сьогодні думав, хто я, що я, і куди я, і цей образ вовтузіння у воді, цей стан розчищувача штучних гребель і загат, чогось так зараз виплив і гріє, що не можу передати.

Люблю, коли річка дихає на повні груди. Люблю живу і теплу весняну течію.. Це можна споглядати вічно.. Надзвичайне задоволення!

Переробити сайт Катерині хотів давно. Все обіцяв кілька років і ніяк руки не доходили. Доки сама авторка не поставила питання руба, або робиш швидко, або ніколи. Так це діло і народилося

Сайт на улюбленому для мене зараз WordPress‘і. Багатомовність завдяки WPML. Зовні кілька сторонніх додатків на базі JQuery:  слайдер на головній на основі iosslider, нетипова мозаїка світлин завдяки Wookmark і розгортачка фоток – Fresco.

Загальна стилістика з сірим тлом задумана саме авторкою. Адреса веб-сторінки – katerynko.com.ua.

Історію створення попереднього дизайну сайту подивіться тут, а сам попередній сайт за цією адресою: katerynko.com.ua/old/

Кілька місяців тому хтось опублікував у Facebook мотиватор “Якщо немає своєї мети у житті, то доводиться працювати на того, у кого вона є”. Я цю картинку загубив, а потім чомусь захотів дуже-придуже знайти. Але коли знайшов і натискав “поширити”, то щось зупинило, мовляв не для того, я шукав цю фразу. І я почав… шукати її автора. А коли знайшов, то виявилося, що він пише книги, які мені дуже і дуже потрібні.. Автора звати – Роберт Ентоні. Нижче уривок з книги “Розширена формула тотального успіху”:

Роберт Ентоні:

“Ви і я хочемо, щоб наше життя було найкращим. Щоб зробити це, ми повинні плисти з життям замість того, щоб плисти проти нього. Щоб плисти з життям, нам потрібно творити за шаблоном – бути, робити, мати. Всесвіт тече в напрямку від бути до робити, а потім мати.

Буття – внутрішній досвід, він виходить зсередини вас. Ви можете дозволити зовнішнім обставинам визначати стан вашого буття – ваш рівень щастя або задоволеності – але ви стикаєтеся з дуже реальним ризиком того, що ці зовнішні обставини будуть контролювати ваше життя і те, як ви себе відчуваєте.

Якщо ви говорите: «Я буду щасливий, коли …», ви ніколи щасливі не будете. Припустимо, ви думаєте, що нова робота змінить ваше життя. Отже, ви знаходите нову роботу, і досить скоро з’ясовується, що це – та сама стара колотнеча; вам доводиться спілкуватися з людьми, справлятися з відповідальністю, вкладатися в жорсткі терміни і працювати з іншими, не настільки досвідченими, як ви. Така реальність. Тоді ви усвідомлюєте, що ця робота не викликала ніяких якісних змін, тому вам доведеться шукати щось ще, що зробило б вас щасливим. Можливо ви думаєте, що новий партнер, новий будинок, народження дитини або збільшення заробітків змінять ваше життя. І ось, нарешті, ви всього цього домагаєтеся, але все одно нещасливі. Причина проста. Ніщо зовні ніколи не зробить нас щасливими, оскільки щастя – досвід зсередини назовні. І починається воно на рівні буття.

Чому етика успіху не працює?

Ми говорили про те, як всесвіт тече в напрямку від бути до робити, а потім мати. Але, до нещастя, етика успіху, яку більшість людей використовують, будуючи своє життя, тече в напрямку від мати до робити та бути. Етика успіху стверджує, що, якщо ви маєте те, що мають щасливі і задоволені люди, ви будете робити те, що роблять щасливі та задоволені люди, і тоді ви будете щасливими та задоволеними. Чи справді це правда?

Ви і я маємо більше, аніж будь-яке інше покоління на цій планеті. У нас більше часу робити те, що ми хочемо, більше грошей витрачати на те, що ми хочемо, і ми технологічно більш розвинені, ніж будь-яка цивілізація в історії цієї планети. Але озирніться і зауважте, що ми далекі від того, щоб бути щасливими або задоволеними.

Істина в тому, що життя тече так: від бути до робити, до мати. Якщо ви є щасливими та задоволеними у своїй свідомості – зсередини назовні – ви будете робити те, що роблять щасливі і задоволені люди, і ви будете мати те, що мають щасливі і задоволені люди. Одним з найбільших внесків Будди було його вчення про те, що бажання породжує страждання. Це означає, що, коли ви хочете чогось більшого і не приймаєте те, що вже маєте, ви страждаєте.

Це не означає, що вам не слід створювати щось ще у своєму житті. Навпаки, ми з вами цілеспрямовані, творчі істоти. Але як багато з нас нещасливі незалежно від того, скільки ми маємо. Ми, схоже, завжди хочемо того, чого не маємо, а потім коли, нарешті, ми отримуємо те, що хочемо, все відбувається як у пісні «І це все?» Ми думали, що спалахнуть вогні і життя повністю здійсниться, але потім приходить розчарування, тому що чогось таки не вистачало.

Вчення Будди полягало в тому, щоб відмовитися від бажань і таким чином усунути страждання. Хоча це і важливо, але в цьому не всі послання. Один з найважливіших фактів у прийнятті того, де ви перебуваєте зараз, і насолоді тим, що ви вже маєте, полягає в тому, що ви зараз можете мати такий же стан свідомості, такий же спокій і таку ж радість, які, як ви передчуваєте, ви будете мати, коли, врешті-решт, доберетеся туди, куди ви хочете прийти. Це найзначущіше послання. Отримання задоволення від теперішнього не означає що ви просто приймаєте те, що маєте і перестаєте творити. Це лише означає, що все, чого ви хочете, ви вже маєте на рівні буття. На рівні буття – там, де ви знаходитесь прямо зараз ви – вже успіх.

Життя полягає не в тому, щоб отримувати

Життя більшості людей – у тому, щоби щось отримати. А правда в тому, що отримувати нічого. Нам потрібно тільки бути. Буття виробляє кінцевий результат. Вам обов’язково потрібно зрозуміти, що частини вашого життя, що відносяться до робити і мати, не визначають його якість. Якість вашого життя визначається буттєвих аспектом. Хто ви є – ваше свідоме сприйняття себе самого – керує  тим, що з вами відбувається.

Коли ви фокусуєте увагу на вирішенні проблем і стараннях поліпшити справи, відбувається щось дуже цікаве ви випускаєте з уваги те, що вже маєте. Тому єдиний спосіб знайти щастя і задоволеність – насолоджуватися тим, що у вас є саме зараз. Знову ж таки, я не кажу, що вам не варто ставити цілі або будувати плани. Я кажу, що вам слід отримувати задоволення від справжнього моменту, оскільки це все, що у вас є. Творіть для завтрашнього дня, але живіть у сьогоденні і для нього”…

Якщо ви вважаєте, що на якісному рівні проектуєте інтерфейси сайтів, вмієте візуалізувати головну ідею, постійно шукаєте нові підходи, любите процес праці 1 шукаєте підзаробіток, то пишіть. Також шукаю людину, яка на добре володіє PHP, MySQL, JavaScript і має досвід роботи з WordPress, розробкою додатків під цю систему, або не проти спробувати цей напрямок.

Не важливо, чи ви окремо програміст, оздобник, або ж двоє в одному. Крім того, цікаві не лише професійні якості, а й особистісні. Вітаються люди з позитивною життєвою позицією, які вірять у себе і у те, до чого прагнуть. Вміють шукати глибину у просторі і надихати нею інших.

Пишіть на bohdan@gmail.com

Кожен з нас хоче бути щасливим і заможним, але чому багато часу приділяє тому, чого не хоче бачити: в думках, у словах, в діях. І ЗМІ у цьому допомагають. Та ба, навіть якщо й телевізор вимкнути, то вектор реагування людей на подразники це не змінить – потрібна системна зміна мислення загалом. А без того, щоб люди хоча б дізналися, що це зробити важливо і хоча б мали орієнтовний план зміни такого мислення, тяжко буде щось змінити в глобальному масштабі. А країна – це сукупність мікросвітів її громадян.

Внутрішнє у зовнішнє

Шляхи особистого пізнання світу і пізнання себе йдуть паралельно. Спостерігаючи за політичними перипетіями, одночасно намагаєшся докопатися до себе внутрішнього, і зрозуміти принципи перетворень всередині, які зумовлюють зовнішнє. І величезна кількість авторів, які мене особисто зараз зацікавили, і які пишуть незалежно один від одного, і посилаються на найвідоміших людей різних епох, постійно наголошують, що зовнішнє – це проекція внутрішнього світу. І якщо у нас чогось немає, то єдиною перешкодою для втілення цих речей є ми самі.

Ні політики, ні державні установи, ні сусіди не винні в тому, що ми не маємо належних умов праці, життя, що ми не маємо достатньої уваги чи хороших прибутків, чи ще чогось, що би ми хотіли бачити у своєму житті. Перетворення починаються відбуватися тоді, коли ми у хвилини спокою вміємо звернутися до нас внутрішніх, і знаємо механізм, який може допомогти почати втілювати мрії в життя. Коли ми поважаємо себе, знаємо, чого хочемо, і своїм мисленням притягуємо потрібних нам людей.

Але не штука начитатися розумних книжок. Можна сказати собі, так я давно про це знаю, але ці принципи не працюють. Я ніби й знаю чого хочу, але чекаю-чекаю, а грошей так і нема, і довкола нічого не міняється. Влада не така як треба, на базарі обважують, злодіїв багато, люди довкола якісь невеселі – треба пильнувати.. І все як в анекдоті, коли їде чоловік у тролейбусі і повторює собі шо дружина така-сяка, і грошей нема і ще чогось не вистачає. А за плечем сидить янгол і каже: “Дивні побажання, але що ж, треба виконувати!”

Яке ваше бачення?

Так до чого я веду? Веду до бачення, до візій, до планування візуальних стратегій і відчуття себе в них. Декотрі люди наголошують на важливості бачення, візуалізації, відчуття вже втілених мрій. Мало того, що ви чогось хочете, треба ще систематично приділяти мріям свою увагу, та ще й вміти відчути ту мрію втіленою. Та так відчути, щоб морозець був по шкірі, щоб ви були в ту мить щасливі, що вже маєте певну річ, чи щось важливе у вашому житті сталося.

І йдеться про систематичне і постійне звернення до тих уявних картин, які у мить мріяння стають для вас абсолютно правдивими і реальними. А ті люди, що вже чогось досягли, часом наголошують, що сталося якраз те, що не просто проговорювалося на словах, а уявлялося внутрішнім зором як вже втілена ситуація.

По собі скажу, що я ще не навчився впорядковувати свої думки і систематично працювати над візіями, але в миті коли це вдається, часто відбуваються дива. До прикладу, проект, який я сповна відчув як втілений і пройнявся ним, відчув задоволення від цього кінцевого продукту, і відчув ту емоцію, яку цей проект дає замовнику, відвідувачам, то він доволі швидко втілюється у фізичному світі саме таким. Я навіть не знаю, як це стається. Але емоція від нього в багатьох людей стає такою, якою вона відчувалася в миті візуалізації.

Ти ніби забігаєш в майбутню реальність і вже кайфуєш від того, що є насправді. Ми ніколи не намріємо того, чого не може бути. Якщо ми допускаємо це у своєму житті, то ця річ чи подія вже є у тонкому модельному просторі. І якщо над нею постійно працювати, то вона рано чи пізно втілиться. Питання лише у тому, наскільки багато часу і наскільки старанно ми приділяємо цій мрії увагу.

Глобальні візії

Переносячи модель візуалізацій на рівень країни, виникає риторичне питання: як часто і скільки людей спільно працюють над візіями, над баченням свого містечка, своєї вулиці, району чи області, як багато людей працюють над візією країни? І скільки з цих людей вимальовують одне спільне бачення, щоб разом уявити його втіленим? Ви уявіть, навіть одна людина, працюючи над собою, може змінити багато, якщо повірить і випрацює всередині ефективний механізм. А якщо певна група людей вималює бачення, прийме його як потенційну реальність і почне уявляти її втіленою, то до яких результатів це може привести?

Я живу у своєму світі і чув небагато, але от є позитивний досвід “Унівської групи“, тобто громадських діячів, інтелектуалів, науковців, експертів з різних сфер, які збиралися спільно і малювали бачення розвитку Львова, щоби і для себе зрозуміти, куди рухатися місту і може й допомогти з цим баченням місцевій владі. Такі “унівські групи” мають бути в кожному навіть найменшому селі, чи серед мешканців будинків великих міст, які хочуть себе комфортно почувати у середовищі довкола.

Потрібно змінювати вектор мислення і реакції на суспільні подразники. Перестати на них реагувати, а натомість концентруватися на тому, чого хочеться. Бо емоційне обурення – це лише вихолощення важливої життєвої енергії, а якщо вам її вдасться приберегти у своєму внутрішньому резервуарі, то більше лишиться на те, щоб побачити себе щасливими і самодостатніми, а потім це втілити.

Чому спорт об’єднує сильніше?

Як постскриптум, спробую зачепити тему масовості акцій протесту у порівнянні з людьми, які вболівають скажімо за збірну з футболу. Дехто обурюється, що люди стали занадто пасивні і на футбол більше ходить, аніж на громадські акції протесту. І футбол став більшим об’єднуючим фактором, аніж політичні сили чи політичні дійства, які покликати виступати проти чогось.

Якщо глянути в основу вболівальницької ідеї, то там лежить просте і позитивне бачення своєї команди як переможця. І легке для єднання, бо люди концентруються на бажаному кінцевому результаті. Це проста візія, і таких візій має ставати більше, на різних рівнях і у різних масштабах: від бачень особистого життя до бачень країни. Країна як територія – ні хороша, ні погана. Це естетичний і гармонійний простір.

А успішність чи не успішність, прогресивність чи відсталість, багатство чи бідність тільки в наших головах. Ми самі прийняли як реальність і віримо в те, що перебуваємо на якомусь там місці в світі за рівнем життя і у якомусь там соціальному прошарку суспільства за рівнем добробуту. В генах не прошитий рівень багатства і самооцінки. А думки мають властивість бути змінними.

Захотілося зробити трохи строгіший шрифт, аніж Велес. Звісно, що далеко я не втік, але різниця все ж є. Накреслення не є дитям якихось історичних зразків. Єдине, що добре простежується в літерах, то це асиметричні засічки. Викладаю першу бета-версію, яку позначаю як 0.2. Шрифт ще сирий як з точки зору міжлітерних інтервалів, так і загального малюнку. Однак це не заважає пробувати його використовувати. Дякую за тестування. P.S. Хто хоче нагадати собі текст казки – читайте ось тут

Завантаження

• Kotyhoroshko-Regular.0.2.otf (скачали 4060 разів. 103.3 kB).
• Kotyhoroshko-Bold.0.2.otf (скачали 3475 разів. 129.6 kB).