Панно на станції метро «Палац Україна» у Києві

Низова ініціатива з редизайну стіни, яка закриває “декомунізованого” червоноармійця, на станції метро “Палац Україна” у Києві. Полягала у творенні тимчасового зображення, яке би собою скріпило дизайн станції і заповнило ту «білу пляму», яка виникла після появи «заглушки» в результаті декомунізації.

Мені хотілося додати нового настрою станції і подати зображення, яке хоч і мало би бути абстрактним, але все ж ввібрало б у себе історію місцевості, в якій ця станція була створена.

Проект обдумувався близько року. Я перебрав будь-які згадки з історії місцевості. Найшов кілька історичних «шарів» (історична довідка подана нижче). Наприкінці осені 2017 року виник чорновий ескіз проекту.

Концепція

В ескіз закладалося кілька важливих принципів: 1) кольори зображення мали би враховувати палітру станції і м’яко в неї вливатися; 2) в проекті не мало бути конкретних художніх образів, малюнок будувався на основі певних абстрактних елементів, опираючись на суб’єктивне відчуття гармонії; 3) остаточне зображення мало народитися в процесі роботи; тобто я закладав в роботу елемент невідомого, творчих знахідок, які мали проявитися в процесі (тому ескіз може видаватися надто загальним).

Щодо ідеології малюнку, то в основі абстрактної кривої мав читатися вигин Васильківського шляху від Хрещатика до Либідської, а також факт наявності поблизу річки Либідь і переправи через неї на півдні. Візуальні акценти, які першими мали впадати в око, розміщувалися за картографічним принципом в історичних місцях. Це, наприклад, село Предиславине, яке існувало до того часу, доки його не поглинуло місто. Крім того, в зображення закладалася ідея такого собі паростка або вихора, який передбачав ідею розвитку міста в напрямку півдня і загалом ідеї розвитку життя.

Богдан Гдаль Палац Україна

Перші чернетки

Певний час я думав, як подати композицію: так, що умовний Хрещатик був вгорі чи внизу. В першому випадку зображення грало з напрямком розташування панно: людина дивилася ніби на карту, в бік центру, де віддалені елементи мали бути вгорі. Другий варіант добре лягав в ідею розвитку міста на південь. Відправна точка мала бути ніби від центру. Але все ж, спинився на першому варіанті. Він добре лягав в композицію і у вигин вулиць.

Мотивація

Передумовою для втілення ідеї є кілька факторів: саме прагнення мене як автора втілювати масштабні проекти в людних місцях, так і суміщений у часі процес декомунізації, який у візуальному образі деяких станцій метро створив так звані білі плями, які набули потреби їх заповнити новими змістами.

Так станція виглядала до декомунізації. Фото: tov_tob

Станція “Палац Україна” є однією з тих станцій, яка, на мою особисту думку, ні в своїй назві, ні в оздобленні сповна не розкриває історію місцевості. Ні червона армія, згадку про яку заклали в радянські часи, ні палац “Україна” за часів Незалежності, не мали прямого стосунку до давності цієї місцевості. Палац скоріше за все був побудований на площі, яка просто найбільше підходила для такої великої споруди і була відносно близько до центру.

Процес втілення

Дизайн був підтриманий метрополітеном, міг бути втілений до нового 2018-го року. Я планував працювати вживу вночі, а вдень разом з працівниками метрополітену ми мали закривати стелу завісою. Малювати мав за свій кошт. Однак на етапі остаточного узгодження ідеї проект був відкинутий одним з архітекторів станції Анатолієм Крушинським (один з трьох архітекторів, контакт якого я зміг знайти).

Зважаючи на те, що рішення архітекторів є ключовим і є поняття авторського права, то втілення його стало неможливим. Позиція одного зі згаданих вище архітекторів: не створювати тимчасових композицій, а підійти до реконструкції станції серйозно, на замовлення міської влади і за умови фінансування з бюджету міста (а не волонтерського втілення). Зважаючи на те, що без дозволу архітекторів втілити проект було неможливо, то він поки що лишається чернеткою.

Навесні 2018, приблизно через 4 місяці після теоретично можливого часу втілення ідеї, хромовані колони станції були заліплені рекламою компаній Uber, а потім – Nokia, кольори яких різко стали конфліктували з палітрою станції. Але нікого це не зупинило.

Підґрунтя. Стисло

Історія місцевості. Ширше

За руської доби на лівому схилі долини Либеді в районі нинішньої Великої Васильківської вулиці було розташоване княже селище Передславине (Предславине). За літописом, у 980 році Володимир Святославич оселив там свою дружину Рогніду (полоцьку княжну) та доньку Предславу. Її ім’ям і назвали те село. А вулиця, що виникла пізніше в цій місцевості, дістала схожу назву — Предславинська.

Знахідки археологів, пов’язані з селом Предславине, описуються в книзі археолога Івана Мовчана «Давньокиївська околиця». В ній автор вказує, що саме село розташовувалось «на першій надзаплавній терасі лівого берега Либеді на відстані 400- 500 м від річки». Нині це район станції метро Олімпійська, біля товариства «Знання» і планетарію. Далі дослідник стверджує, що село існувало протягом трьохсот років, і що воно знаходилось «по дорозі, що веде до стародавнього Василева і далі на південь».

До середини XIX століття біля Бессарабської площі була міська застава, далі пролягав незабрукований піщаний шлях, обабіч якого стояли одноповерхові будинки, де жили люди, виселені в 30-х роках XIX століття із району Нової Печерської фортеці, в основному дрібні чиновники та відставні солдати.

В 1833 році на вулицю Велику Васильківську в місцевість, де тепер розташована ст. метро «Палац «Україна», була переведена з Печерська церква князя Володимира. У 1869 році площа отримала назву Новостроєнська (від нової назви Новое строение або Новобудова). Пізніше площа стала називатися Володимирською, від церкви князя Володимира. На площі відбувалися періодичні ярмарки.

Вже на початку 20 століття на місці старої дерев’яної церкви мала бути збудована нова. Вона навіть чи то була частково чи повністю зведена, але комуністичної влади вона, як і більшість церков, не пережила і постала під загрозою знищення. Бо спершу її прихожани ніби й випросили збереження церкви у влади, але врешті від знищення це церкву таки не вберегло.

А в 1970 році на опустілій площі як місце проведення з’їздів Компартії звели палац мистецтв «Україна». Ринкову площу в результаті перенесли в бік теперішньої вулиці Антоновича на південний захід, де зараз розташований критий Володимирський ринок.

За допомогу у втіленні проекту велика подяка речниці Київського метрополітену і радниці голови «підземки» Наталці Макогон.