Затишний під’їзд. Продовження зміни обличчя

Цей допис – це продовження “повзучого” перетворення власного під’їзду і, як наслідок, поступової зміни ставлення до нього самих мешканців. Якщо ви не бачили, з чого все почалося і чому, прочитайте ось цю публікацію і передивіться світлини. Нижче я напишу про ті зміни, які сталися опісля. Ще одна публікація описує вже третій крок змін. Її варто прочитати після перегляду цієї сторінки.

Попередній допис завершувався тим, що я повісив оголошення, в якому збирався відновити освітлення на першому поверсі, пофарбувати вхідні двері і поштові скриньки. Натомість закликав людей долучатися.

Зразу скажу, що з часу початку роботи відгукнулося кілька сусідів: Вадим з мого поверху помагав мені вирівняти стіну для малювання ще з самого початку. Потім кілька разів підкидав трохи грошей на фарбу. Валерія з 3 поверху свого часу підтримала ідею з урнами для сміття і купила нову, коли попередню украли. Ця нова вже стоїть півроку. Люди перестали смітити біля поштових скриньок. Потім по телефону, номер якого я лишив на оголошенні, дзвонило кілька сусідів. Одна жінка по телефону висловилася, що не проти підтримати ідею купівлею фарби.

Декотрі люди пропонували фарби, які є вдома, хтось давав свої візитки. Стас з 10 поверху покликав на свій поверх познайомитися і дав символічну суму. Це для мене важило дуже багато, бо він був першим, хто це зробив, користуючись моїм номером телефону з оголошення (Вадим знає мої витребеньки вже давно, а Валерія писала на мейл ще раніше).

Пізніше події розвивалися так. Я вже давно купив датчик руху та світильники для встановлення у під’їзді. Але ніяк не міг викликати електриків. То в них не виходило, то в мене не було або часу або грошей. Врешті це сталося. Детектор руху я купив, щоб раціонально використовувати електроенергію (світло не горить вдень і коли нікого нема) і для того, щоб був ефект присутності (коли світло вмикається від руху, то ставлення в людини до місця перебування інше).

Купуючи світильники, я обирав естетично приємні зразки зі скляним плафоном без решіток. Мені радили купити із захистом від злодіїв, або ж сховати світильники за решітку із замком тощо. Але я не раз пояснював людям і зараз поясню, що моя задача – змінити на підсвідомому рівні ставлення людей до будинку. Вивести зону комфорту з-за меж самої квартири і перетворювати під’їзд на красиве середовище.

Сама захисна решітка із замком каже людині, що той, хто цей замок повісив, вам не довіряє і думає шо ви вкрадете. Створюється атмосфера недовіри. Натомість абсолютно незахищені від крадіжки речі, але ті речі, які куплені наперед з відчуттям довіри, працюють інакше. Вони спонукають людей змінюватися самим. В тому й суть того, що я намагаюся робити в під’їзді.

Отже, настала мить, коли прийшли електрики і за годину все зробили. Світильник біля ліфта став працювати від детектора руху, а світильник біля поштових скриньок від вечірнього освітлення, яке вмикають в ЖЕКу (інших варіантів підвести електроенергію не було). Я наголосив електрикам, що світильник біля ліфту має вмикатися від фактичного рівня освітленості з вулиці, бо часто ЖЕК або забуває увімкнути чергове освітлення, або ж ніч настає раніше і в під’їзді можна око виколоти, бо йдеш по сходах до ліфта навпомацки, шукаючи кнопку виклику.

Світло на першому поверсі мені потрібно було й самому, бо була ідея пофарбувати двері ліфту і поштові скриньки. Я це роблю увечері чи вночі, тому без світла це нереально. Я повісив оголошення про те, що встановив світильники і закликав людей самоорганізуватися, обіцяючи, що деякі речі я все ж зроблю сам, як от скриньки. В той же час думав, які б гармонійні кольори підібрати для поштових скриньок.

Але поки думав, то в якийсь з днів сусідка Юля з 5 поверху, довго не підбираючи кольори, пофарбувала скриньки у синє і жовте. Я пообіцяв натомість, що пронумерую їх.

Крок Юлі підштовхнув мене швидше перефарбувати вхідні двері і водночас намалювати на дверях один декоративний елемент, який водночас є давнім обереговим символом, який часто використовувався в народному різьбленні і оздобленні осель. Малюнок набивав шилом, а опісля розфарбовував.

Фарбування дверей викликало ще одну ланцюгову реакцію. Дід Іван, якого я називаю Дєд, який раніше висаджував дерева біля під’їзду, перший раз, знайомлячись зі мною, і маючи серйозне обличчя спитав, навіщо я це роблю. Я сказав, що для краси. Він засміявся, і після того ще кілька разів до мене повертався з ідеями, як оформити під’їзд. Зокрема запропонував зробити навігацію над дверима під’їзду, вказати номер під’їзду, номери квартир і на будинку набити його номер, бо люди часто плутаються.

Врешті протягом цього часу він дзвонив до мене купу разів, зробив навігацію, про яку говорив. А потім ще пристав на мою пропозицію вирізати номерки для кожного поверху.

Отже, зараз навпроти ліфта на кожному поверсі прописані номери квартир і трохи правіше номер самого поверха. Ідея хороша, бо єдиний стиль нумерації ніби скріплює під’їзд, говорить людям, що кожен поверх – це ніби частка єдиного цілого. Поверх діда Івана ми не нумерували, бо як виявилося, давня, достатньо цікава навігація – це була справа його рук.

Я спитав його, де він навчився робити трафаретки, а він сказав, що любить це. Отже в будинку знайшовся ще один протодизайнер :).

Ну й перед маркуванням поверхів трафаретками я розмалював ще одну стіну. Довго не міг побачити, що б мало бути на стіні. Була ідея чи то з деревами, чи то з якимись кружальцями, де буде позитивна символіка. Але врешті докупи ідею зібрав образ дівчинки, яка ніби пускає мильні бульбашки, які в свою чергу перетворюються в дерева. Така собі інтерпретація ідеї творення простору силою думки й позитивного мислення.

Екперименти тривають далі. Люди поступово починають по іншому ставитися до під’їзду. На деяких поверхах хтось перефарбував електрощитки, двері, хтось просто зафарбовує старі “каляки-маляки”. Мета цього всього процесу – підштовхнути людей самоорганізуватися, щоб ідея затишного простору жила й без моєї участі. Ну побачимо. Поки я цим займаюся, то намагаюся тримати в тонусі ті речі, які втілив – витираю ліфт всередині, якщо хтось замащує, зафарбовую спроби щось нашкрябати :).

З часом буду оновлювати публікації. Щоб бути в курсі, стежте за моїм профілем у Facebook, цією веб-сторінкою, Twitter-профілем і підпишіться на поштові розсилки.

І, що мало не забув, я створив на Facebook спільноту “Затишний під’їзд”, мета якої на прикладі вже втілених проектів підштовхувати людей міняти простір довкола. Тому, якщо ви зробите щось цікаве у себе вдома, надсилайте фотографії і надихайте інших людей.

P.S. Ця публікація має своє продовження – третій крок у вигляді оформлення першого поверху під’їзду.