Чому варто повністю повернути тротуари пішоходам?

У 20 столітті міста робили максимально комфортними для швидкого пересування на автомобілях. Створені широкосмугові магістралі, розв’язки, тунелі, фрагменти доріг, де, нібито для безпеки пішоходів, їхнє пересування сховали у підземні і наземні переходи. Володіння приватним автомобілем стало ознакою комфорту, можливості максимально швидко переміститися з точки А в точку Б, а в деяких випадках і ознакою соціального статусу. А за умови слабкого розвитку наземного громадського транспорту, його некомфортності, повільності та нерегулярності для великої кількості людей таке пересування стало й безальтернативним.

Площа Льва Толстого, Київ

Ще в 90-х роках акцент в облаштуванні міст на автомобілі був чимось виправданий, або принаймні не виглядав загрозливо – кількість автомобілів була не настільки великою, щоб створювати проблеми чи дискомфорт. Водії вільно паркувалися вздовж основних вулиць.

Однак проектувальники нібито надсучасних на той час житлових кварталів не могли уявити, наскільки швидко зростатиме кількість приватних автівок і у що це виллється. Кількість автомобілів росте і надалі зростатиме в геометричній прогресії. У центрах міст це вилилося у повну окупацію тротуарів. У спальних районах водії поступово освоюють газони і дитмайданчики.

Не сприяє й цьому відсутність обмежень для забудовників, які женуться за швидким заробітком, а потім “хоч трава не рости”. Якби державні будівельні норми вимагали паркувальне місце для кожної квартири, 40-поверхові свічки не виростали б на місці невеличких скверів, а самі багатоповерхівки не були б такими високими, бо чим більше квартир, тим більше паркувальних місць.

Але повернімося до тротуарів. Чому паркування на них – це не нормально.  Спочатку ретроспектива в історію змін правил.

31 грудня 1993 року Кабінет міністрів ухвалює пострадянську редакцію правил дорожнього руху. Постанова визначає тротуар, як  «елемент  дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном» і в пункті 15.9. забороняє на них стоянку «крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками».

Ця норма діє до 1 січня 2002 року, коли її змінює нова редакція правил, ухвалених 10 жовтня 2001 року, яка лишає заборону щодо паркування на тротуарах, але доповнює її винятком для легкових автомобілів та мотоциклів, «які можуть бути поставлені на краю тротуарів,  де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м». Мабуть зміна була благородною – дещо розвантажити проїжджу частину, і дати можливість водіям паркувати автомобілі на тій частині тротуарів, де вони фактично не використовуються пішоходами. Але вона зіграла злий жарт.

Протягом 10 років після прийняття цієї норми кількість автомобілів загрозливо зросла. В 2015 на основі соціологічних досліджень, проведених Київським міжнародним інституту соціології на замовлення компанії «A+S Україна» рівень автомобілізації Києва визначений на рівні 213 автомобілів на 1000 мешканців. Для порівняння, рівень автомобілізації Гонконгу становить 59 автомобілів на 1000 жителів, Стамбула — 139, Нью-Йорка — 209, Москви — 297, Берліна — 317, Лондона — 345, Сан Пауло — 368 автівок на 1000 мешканців.

На цьому тлі загрозливою є повна відсутність відповідальності за порушення правил паркування. Вже багато років норми законів не дозволяють притягнути до відповідальності власника автомобіля, якщо він не присутній на місці порушення.

Лише 7 листопада 2015 набуває чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», який вводить відповідальність власників автівок, але все ж не пояснює, чи можуть автоматичними засобами фіксації порушень (саме про це йдеться в законі) користуватися поліцейські і виписувати протоколи на місці.

І виникає парадоксальна ситуація – місто шукає, де отримати кошти для поповнення казни і, скажімо, ремонту доріг, але ніяк не користується тим фактом, що цю казну можуть поповнити власники автомобілів, які ігнорують правила дорожнього руху.

Тепер повернімося до тротуарів, і до того, чому їх важливо вивільнити. Це питання не так юридичне, як світоглядне.

Тротуари – це не просто зона пішохода. Це громадський простір. Це простір, у якому люди зустрічаються, спілкуються, милуються архітектурою, почувають себе комфортно. Вільні недоторкані території міста не менш важливі за архітектуру і ландшафт. Вони скріплюють місто у цілісну композицію, дозволяють місту «дихати», а містянам почувати себе комфортно.

Громадський простір у Боготі (Колумбія)

Мер Боготи Енріке Пеньялоса, якого зараз часто згадують за те, що він революційно змінив свою столицю, зробив акцент на розвитку громадських місць. Він обмежив можливість руху приватних автомобілів у місті, зробив наголос на громадському транспорті й дав поштовх до розвитку великих громадських просторів. Люди почали виходити після роботи на вулицю, спілкуватися, дивитися фільми тощо. Це скріпило людей. І сподобалося їм, хоча на початках реформи Пеньялосу настільки не сприймали, що він навіть вивіз родину з міста.

Так от, приватні автомобілі найбільше «крадуть» цей громадський простір. При найменшому коефіцієнті корисної дії, при найменшій кількості перевезених людей в порівнянні з громадським транспортом чи велосипедами, приватний автомобіль краде найбільше того спільного простору див і обміну енергіями. Тому з точки зору своєрідного загального блага приватний автомобіль повинен бути у найменшому пріоритеті в місті.

Звідси, лавірувати на тротуарах між припаркованих автомобілів – це повний нонсенс, це не нормально. Широкі тротуари у центрі – це перевага комфортного затишного міста, а не сигнал, що на цьому чи іншому тротуарі можна припаркуватися у три ряди. Якщо місто хоче створити умови для паркування, цілком логічно відводити для цього одну зі смуг часто багатосмугової магістралі. Тротуар – це зона пішохода і крапка.

Не буде економічних підстав для нових паркінгів, для нового громадського транспорту, доки у місті не будуть створені такі умови, за яких на рівні переконань кожного містянина не закарбується теза, що є лише одна можливість – припаркуватися легально на строго визначених місцях. Інакше миттєвий, неминучий штраф і евакуація. А зважаючи на те, що кількість цих легальних місць обмежена – цілком нормально припаркуватися за 200-500 метрів і пройти пішки. А ще краще – не виїжджати в місто автомобілем взагалі.

Перший крок до впорядкування цієї ситуації петиція до Київради з вимогою лобіювати скасування норми про паркування на тротуарі на рівні Кабінету міністрів. Тому велике прохання – допомогти зібрати 10 тисяч голосів. Збір відбувається тут:  https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=64 Підтримати можуть й не кияни.