Життя як течія

Коли я в дитинстві повертався зі школи навесні, то моїм улюбленим заняттям було прочищати палицею шлях талої води в льоду чи снігу по звивистій київській вулиці Деміївська і тим давати змогу весняним потічкам пробиратися до люків водостоку.

Коли я був в селі, то я любив бавитися у квосі (струмку) між ставками, і пробивати воді хід, щоб нічого їй не заважало по дорозі до другого ставка.

Зараз гостро відчув оцей образ весняних річечок-потоків з чистою водою-життєвою силою. Як би хотілося навчитися допомагати вільно текти оцій невичерпній і нестримній течії далі, насолоджуючись від її красивої і грайливої ходи.

Сьогодні думав, хто я, що я, і куди я, і цей образ вовтузіння у воді, цей процес розчищування штучних гребель і загат чогось так зараз виплив і гріє, що не можу передати.

Люблю, коли річка дихає на повні груди. Люблю живу і теплу весняну течію.. Це можна споглядати вічно.. Надзвичайне задоволення!