Глобальні візії: як втілити країну мрії

Мікросвіт накладається на макросвіт. Думаючи про свій особистий добробут і спосіб творчої реалізації часом пробуєш накладати цю модель на всю країну. Помічаючи перенасиченість медіапростору подразниками і новинами про речі, які не хочеться мати в житті, не розумієш, чому саме таких подій більшає? Приклад: назву телевізійної служби новин телеканалу 1+1 в мережі називають як “ТСН – тільки страшні новини”, що симптоматично 🙂

Кожен з нас хоче бути щасливим і заможним, але чому багато часу приділяє тому, чого не хоче бачити: в думках, у словах, в діях. І ЗМІ у цьому допомагають. Та ба, навіть якщо й телевізор вимкнути, то вектор реагування людей на подразники це не змінить – потрібна системна зміна мислення загалом. А без того, щоб люди хоча б дізналися, що це зробити важливо і хоча б мали орієнтовний план зміни такого мислення, тяжко буде щось змінити в глобальному масштабі. А країна – це сукупність мікросвітів її громадян.

Внутрішнє у зовнішнє

Шляхи особистого пізнання світу і пізнання себе йдуть паралельно. Спостерігаючи за політичними перипетіями, одночасно намагаєшся докопатися до себе внутрішнього, і зрозуміти принципи перетворень всередині, які зумовлюють зовнішнє. І величезна кількість авторів, які мене особисто зараз зацікавили, і які пишуть незалежно один від одного, і посилаються на найвідоміших людей різних епох, постійно наголошують, що зовнішнє – це проекція внутрішнього світу. І якщо у нас чогось немає, то єдиною перешкодою для втілення цих речей є ми самі.

Ні політики, ні державні установи, ні сусіди не винні в тому, що ми не маємо належних умов праці, життя, що ми не маємо достатньої уваги чи хороших прибутків, чи ще чогось, що би ми хотіли бачити у своєму житті. Перетворення починаються відбуватися тоді, коли ми у хвилини спокою вміємо звернутися до нас внутрішніх, і знаємо механізм, який може допомогти почати втілювати мрії в життя. Коли ми поважаємо себе, знаємо, чого хочемо, і своїм мисленням притягуємо потрібних нам людей.

Але не штука начитатися розумних книжок. Можна сказати собі, так я давно про це знаю, але ці принципи не працюють. Я ніби й знаю чого хочу, але чекаю-чекаю, а грошей так і нема, і довкола нічого не міняється. Влада не така як треба, на базарі обважують, злодіїв багато, люди довкола якісь невеселі – треба пильнувати.. І все як в анекдоті, коли їде чоловік у тролейбусі і повторює собі шо дружина така-сяка, і грошей нема і ще чогось не вистачає. А за плечем сидить янгол і каже: “Дивні побажання, але що ж, треба виконувати!”

Яке ваше бачення?

Так до чого я веду? Веду до бачення, до візій, до планування візуальних стратегій і відчуття себе в них. Декотрі люди наголошують на важливості бачення, візуалізації, відчуття вже втілених мрій. Мало того, що ви чогось хочете, треба ще систематично приділяти мріям свою увагу, та ще й вміти відчути ту мрію втіленою. Та так відчути, щоб морозець був по шкірі, щоб ви були в ту мить щасливі, що вже маєте певну річ, чи щось важливе у вашому житті сталося.

І йдеться про систематичне і постійне звернення до тих уявних картин, які у мить мріяння стають для вас абсолютно правдивими і реальними. А ті люди, що вже чогось досягли, часом наголошують, що сталося якраз те, що не просто проговорювалося на словах, а уявлялося внутрішнім зором як вже втілена ситуація.

По собі скажу, що я ще не навчився впорядковувати свої думки і систематично працювати над візіями, але в миті коли це вдається, часто відбуваються дива. До прикладу, проект, який я сповна відчув як втілений і пройнявся ним, відчув задоволення від цього кінцевого продукту, і відчув ту емоцію, яку цей проект дає замовнику, відвідувачам, то він доволі швидко втілюється у фізичному світі саме таким. Я навіть не знаю, як це стається. Але емоція від нього в багатьох людей стає такою, якою вона відчувалася в миті візуалізації.

Ти ніби забігаєш в майбутню реальність і вже кайфуєш від того, що є насправді. Ми ніколи не намріємо того, чого не може бути. Якщо ми допускаємо це у своєму житті, то ця річ чи подія вже є у тонкому модельному просторі. І якщо над нею постійно працювати, то вона рано чи пізно втілиться. Питання лише у тому, наскільки багато часу і наскільки старанно ми приділяємо цій мрії увагу.

Глобальні візії

Переносячи модель візуалізацій на рівень країни, виникає риторичне питання: як часто і скільки людей спільно працюють над візіями, над баченням свого містечка, своєї вулиці, району чи області, як багато людей працюють над візією країни? І скільки з цих людей вимальовують одне спільне бачення, щоб разом уявити його втіленим? Ви уявіть, навіть одна людина, працюючи над собою, може змінити багато, якщо повірить і випрацює всередині ефективний механізм. А якщо певна група людей вималює бачення, прийме його як потенційну реальність і почне уявляти її втіленою, то до яких результатів це може привести?

Я живу у своєму світі і чув небагато, але от є позитивний досвід “Унівської групи“, тобто громадських діячів, інтелектуалів, науковців, експертів з різних сфер, які збиралися спільно і малювали бачення розвитку Львова, щоби і для себе зрозуміти, куди рухатися місту і може й допомогти з цим баченням місцевій владі. Такі “унівські групи” мають бути в кожному навіть найменшому селі, чи серед мешканців будинків великих міст, які хочуть себе комфортно почувати у середовищі довкола.

Потрібно змінювати вектор мислення і реакції на суспільні подразники. Перестати на них реагувати, а натомість концентруватися на тому, чого хочеться. Бо емоційне обурення – це лише вихолощення важливої життєвої енергії, а якщо вам її вдасться приберегти у своєму внутрішньому резервуарі, то більше лишиться на те, щоб побачити себе щасливими і самодостатніми, а потім це втілити.

Чому спорт об’єднує сильніше?

Як постскриптум, спробую зачепити тему масовості акцій протесту у порівнянні з людьми, які вболівають скажімо за збірну з футболу. Дехто обурюється, що люди стали занадто пасивні і на футбол більше ходить, аніж на громадські акції протесту. І футбол став більшим об’єднуючим фактором, аніж політичні сили чи політичні дійства, які покликати виступати проти чогось.

Якщо глянути в основу вболівальницької ідеї, то там лежить просте і позитивне бачення своєї команди як переможця. І легке для єднання, бо люди концентруються на бажаному кінцевому результаті. Це проста візія, і таких візій має ставати більше, на різних рівнях і у різних масштабах: від бачень особистого життя до бачень країни. Країна як територія – ні хороша, ні погана. Це естетичний і гармонійний простір.

А успішність чи не успішність, прогресивність чи відсталість, багатство чи бідність тільки в наших головах. Ми самі прийняли як реальність і віримо в те, що перебуваємо на якомусь там місці в світі за рівнем життя і у якомусь там соціальному прошарку суспільства за рівнем добробуту. В генах не прошитий рівень багатства і самооцінки. А думки мають властивість бути змінними.