Глобальні візії: як втілити країну мрії

Мікросвіт накладається на макросвіт. Думаючи про свій особистий добробут і спосіб творчої реалізації часом пробуєш накладати цю модель на всю країну. Помічаючи перенасиченість медіапростору подразниками і новинами про речі, які не хочеться мати в житті, не розумієш, чому саме таких подій більшає? Приклад: назву телевізійної служби новин телеканалу 1+1 в мережі називають як “ТСН – тільки страшні новини”, що симптоматично 🙂

Кожен з нас хоче бути щасливим і заможним, але чому багато часу приділяє тому, чого не хоче бачити: в думках, у словах, в діях. І ЗМІ у цьому допомагають. Та ба, навіть якщо й телевізор вимкнути, то вектор реагування людей на подразники це не змінить – потрібна системна зміна мислення загалом. А без того, щоб люди хоча б дізналися, що це зробити важливо і хоча б мали орієнтовний план зміни такого мислення, тяжко буде щось змінити в глобальному масштабі. А країна – це сукупність мікросвітів її громадян.

Внутрішнє у зовнішнє

Шляхи особистого пізнання світу і пізнання себе йдуть паралельно. Спостерігаючи за політичними перипетіями, одночасно намагаєшся докопатися до себе внутрішнього, і зрозуміти принципи перетворень всередині, які зумовлюють зовнішнє. І величезна кількість авторів, які мене особисто зараз зацікавили, і які пишуть незалежно один від одного, і посилаються на найвідоміших людей різних епох, постійно наголошують, що зовнішнє – це проекція внутрішнього світу. І якщо у нас чогось немає, то єдиною перешкодою для втілення цих речей є ми самі.

Ні політики, ні державні установи, ні сусіди не винні в тому, що ми не маємо належних умов праці, життя, що ми не маємо достатньої уваги чи хороших прибутків, чи ще чогось, що би ми хотіли бачити у своєму житті. Перетворення починаються відбуватися тоді, коли ми у хвилини спокою вміємо звернутися до нас внутрішніх, і знаємо механізм, який може допомогти почати втілювати мрії в життя. Коли ми поважаємо себе, знаємо, чого хочемо, і своїм мисленням притягуємо потрібних нам людей.

Але не штука начитатися розумних книжок. Можна сказати собі, так я давно про це знаю, але ці принципи не працюють. Я ніби й знаю чого хочу, але чекаю-чекаю, а грошей так і нема, і довкола нічого не міняється. Влада не така як треба, на базарі обважують, злодіїв багато, люди довкола якісь невеселі – треба пильнувати.. І все як в анекдоті, коли їде чоловік у тролейбусі і повторює собі шо дружина така-сяка, і грошей нема і ще чогось не вистачає. А за плечем сидить янгол і каже: “Дивні побажання, але що ж, треба виконувати!”

Яке ваше бачення?

Так до чого я веду? Веду до бачення, до візій, до планування візуальних стратегій і відчуття себе в них. Декотрі люди наголошують на важливості бачення, візуалізації, відчуття вже втілених мрій. Мало того, що ви чогось хочете, треба ще систематично приділяти мріям свою увагу, та ще й вміти відчути ту мрію втіленою. Та так відчути, щоб морозець був по шкірі, щоб ви були в ту мить щасливі, що вже маєте певну річ, чи щось важливе у вашому житті сталося.

І йдеться про систематичне і постійне звернення до тих уявних картин, які у мить мріяння стають для вас абсолютно правдивими і реальними. А ті люди, що вже чогось досягли, часом наголошують, що сталося якраз те, що не просто проговорювалося на словах, а уявлялося внутрішнім зором як вже втілена ситуація.

По собі скажу, що я ще не навчився впорядковувати свої думки і систематично працювати над візіями, але в миті коли це вдається, часто відбуваються дива. До прикладу, проект, який я сповна відчув як втілений і пройнявся ним, відчув задоволення від цього кінцевого продукту, і відчув ту емоцію, яку цей проект дає замовнику, відвідувачам, то він доволі швидко втілюється у фізичному світі саме таким. Я навіть не знаю, як це стається. Але емоція від нього в багатьох людей стає такою, якою вона відчувалася в миті візуалізації.

Ти ніби забігаєш в майбутню реальність і вже кайфуєш від того, що є насправді. Ми ніколи не намріємо того, чого не може бути. Якщо ми допускаємо це у своєму житті, то ця річ чи подія вже є у тонкому модельному просторі. І якщо над нею постійно працювати, то вона рано чи пізно втілиться. Питання лише у тому, наскільки багато часу і наскільки старанно ми приділяємо цій мрії увагу.

Глобальні візії

Переносячи модель візуалізацій на рівень країни, виникає риторичне питання: як часто і скільки людей спільно працюють над візіями, над баченням свого містечка, своєї вулиці, району чи області, як багато людей працюють над візією країни? І скільки з цих людей вимальовують одне спільне бачення, щоб разом уявити його втіленим? Ви уявіть, навіть одна людина, працюючи над собою, може змінити багато, якщо повірить і випрацює всередині ефективний механізм. А якщо певна група людей вималює бачення, прийме його як потенційну реальність і почне уявляти її втіленою, то до яких результатів це може привести?

Я живу у своєму світі і чув небагато, але от є позитивний досвід “Унівської групи“, тобто громадських діячів, інтелектуалів, науковців, експертів з різних сфер, які збиралися спільно і малювали бачення розвитку Львова, щоби і для себе зрозуміти, куди рухатися місту і може й допомогти з цим баченням місцевій владі. Такі “унівські групи” мають бути в кожному навіть найменшому селі, чи серед мешканців будинків великих міст, які хочуть себе комфортно почувати у середовищі довкола.

Потрібно змінювати вектор мислення і реакції на суспільні подразники. Перестати на них реагувати, а натомість концентруватися на тому, чого хочеться. Бо емоційне обурення – це лише вихолощення важливої життєвої енергії, а якщо вам її вдасться приберегти у своєму внутрішньому резервуарі, то більше лишиться на те, щоб побачити себе щасливими і самодостатніми, а потім це втілити.

Чому спорт об’єднує сильніше?

Як постскриптум, спробую зачепити тему масовості акцій протесту у порівнянні з людьми, які вболівають скажімо за збірну з футболу. Дехто обурюється, що люди стали занадто пасивні і на футбол більше ходить, аніж на громадські акції протесту. І футбол став більшим об’єднуючим фактором, аніж політичні сили чи політичні дійства, які покликати виступати проти чогось.

Якщо глянути в основу вболівальницької ідеї, то там лежить просте і позитивне бачення своєї команди як переможця. І легке для єднання, бо люди концентруються на бажаному кінцевому результаті. Це проста візія, і таких візій має ставати більше, на різних рівнях і у різних масштабах: від бачень особистого життя до бачень країни. Країна як територія – ні хороша, ні погана. Це естетичний і гармонійний простір.

А успішність чи не успішність, прогресивність чи відсталість, багатство чи бідність тільки в наших головах. Ми самі прийняли як реальність і віримо в те, що перебуваємо на якомусь там місці в світі за рівнем життя і у якомусь там соціальному прошарку суспільства за рівнем добробуту. В генах не прошитий рівень багатства і самооцінки. А думки мають властивість бути змінними.

  • Светлана

    Я вам очень благодарна за статью. Для себя я нашла ответы на вопросы, которые давно не давали мне покоя…

  • Вікторія

    Просто шукала місце, де могла б Вам сказати свое велике людське “Дякую” за Вашу творчість.

    Не вчитувалась в тексти, вибачайте, але візуальній ряд та супер-дрібнички, накшталт “утнув та оздобив” або “@ – завиванець” зробили мій день.

    Уклін Вам з “русскоговорящей” Одеси.

    P.S.: Пішла читати тексти.

  • mavka

    цілком згодна, із задоволенням читала ваші строрінки і передивлялась, дякую вам що ви є, отакий як мала би бути більшість. Впринципі я теж саме намагаюсь втілити у нашому маленькому селі і райцентрі, але повсяк час виглядаю як “божевільна на площі”, людям не зрозуміло чому саме мені потрібно ходити та збирати підписи за освітлення вулиці наприклад, але задоволені, сьогодні вже світло, але я – біла ворона, і сільська рада мене любить за активну свіжість ідей:), можна сказати я іноді у відчаї і хочу покинути цю країну – залізобетон втримує не тільки товщу води Київської ГЕС але й потік прани таке враження. Намагюсь третій рік створити дитячу художню студію у Вишгороді або Хотянівці – ну ніби крізь хащі йду. Але вам дійсно вдячна, дуже гарно, естетично, фукціонально і просто створений ваш проект:)

  • mavka

    тобто “любить”…дуже дуже місцева влада мене, мені все одно, але запалити вогонь мені вдалося лише торік у листопаді, коли все ж таки я докликалась і ми змонтували сюжет на 1+1 у програму гроші, для своєї вулиці ми домоглися освітлення та ремонту шляху, а в цілому вийшов з того суцільний негатив і нічим ніяк наших князьків не притягли до відповідальності…було вже все, і “коли прийде світло і янголи – демони самі зникнуть” і “вас же вашою зброєю”…тепер вже я й не знаю що, може й дійсно мігрувати, нікого не цікавить тут не культура та історія лозоплетіння, носієм якоії є я та інші, ні художня майстерня, ні дитяча студія.

  • Bohdan

    Є щось більше, що тримає. І має втримати! 🙂
    Думка інших не так важлива. Важливо, що цікавить і тримає в тонусі нас самих. Бо ми не для когось робимо, а для себе. Є внутрішній поштовх.

  • Дякую за статтю: одруківка “Декотры люди наголошують ”
    погоджуюсь з усім:
    1) 100% правда стосовно того, що треба припинити хникати і акцентуватись на позивному і вже досягнутому, уявляти свої мрії і ДОСЯГАТИ їх – іти до цього. тоді будеш щасливий.
    2) ми формуємо світ у якому живемо, а не навпаки.
    3) коли ми змінемось то зміняться і політики, бо вони є нашою проекцією.

    Богдане, я радий , що ти є такий і що ти саме так думаєш. Нехай тебе Бог благословить!

  • Bohdan

    Дякую, виправив помилку.