Паросток Всесвіту або спроби змінити обличчя свого під’їзду

Це перша публікація із серії тих, що описують процес перетворення. Наступні дві, як ланцюжок перетворень у під’їзді, ви зможете прочитати тут (проміжні вдосконалення) і тут (редизайн першого поверху).

Кілька років тому виникло бажання змінити вигляд під’їзду у якому живу (багатоповерхівка на вулиці Автозаводська у Києві). Поштовхом стала “теорія розбитих вікон“, суть якої полягає в тому, що безлад в певному приміщенні, на якійсь вулиці штовхає людей ще більше смітити і псувати майно. Розбите вікно в під’їзді чи помальовані пацанвою двері підштовхують їх засмічувати все більшій кількості людей. А підтримання чистоти, відповідно, сприяє цій чистоті.

Передумовою для чогось глобальнішого спочатку було фарбування вхідних дверей. Довго до цього наважувався. Навіть переживав, як на це реагуватимуть люди. Вийшло все просто, і зрозумів, що треба не перейматися, а просто щось робити. Хоча б щось. Під час фарбування повз проходив дід і кинув репліку, мовляв, навіщо я це роблю, бо все одно вже завтра замалюють балончиками. Але в той час як двері сусідніх під’їздів псували регулярно, наші двері чистими простояли 9 місяців. Це немало.

Другий крок: я цілеспрямовано кілька разів купував недорогі сміттєві урни для реклами з поштових скриньок. Мета: навчити людей не кидати рекламу автоматично на підлогу, а підтримувати чистоту. Перед тим я побачив, що якщо на підлозі чисто, то й менше ризикують смітити. Тому часом піднімав папірчики сам.

Пізніше, після кількох крадіжок, до урн почали звикати. А останню взагалі купила сусідка за свої гроші і ця урна стоїть найдовше. Останню з видів урн обирав так, щоб люди, викидали папірчики комфортно і не мали сильно нахилятися. Вона трохи вища за офісні. І красивіше, до прикладу, за картонну коробку. Гарний смітник створює відчуття комфорту.

8 поверх

Згодом в мене був поштовх почати малювати на стінах свого 8-го поверху. Я люблю народне мистецтво, тому основа композицій пов’язана з цією темою. Паралельно визрівала ідея підштовхнути людей, які живуть в будинку, до того, щоб об’єднатися і змінити під’їзд настільки, щоб було приємно приходити увечері додому.

Малювання тривало довго, бо, по-перше, це був перший досвід творення на великих поверхнях і перший досвід роботи з акриловими фарбами. Тому я дуже довго думав про кольори, які з них підібрати, як їх змішувати. По-друге, малювати я міг лише під настрій, коли виникало таке бажання. Силою змусити себе робити щось подібне невдала ідея, бо результат буде “порожнім”.

Сюжет центрального малюнка, це таке собі дерево життя, паросток всесвіту, на якому виростають гаї, міфічні персонажі і цілі міста. Частинки малюнка розгорталися в голові поступово, тому я не раз замальовував білою фарбою на мою думку невдалі ідеї і починав знову.

А перед фарбуванням сусід допоміг вирівняти стіну, покрити штукатурені стіни спеціальною ґрунтівкою, яка фіксує вапно. Обвали між плитами замащували шпатлівкою. Кабелі від щитка до квартир спробували хоча б частково заховати у пластикову шахту.

Пізніше виникла ідея пофарбувати двері ліфта зі сторони поверху. Виник образ двох людей, які ніби тягнуть двері в бік їх відкриття, і одночасно тримаються за руки. Цей образ також змінювався кілька разів. Особливо я мучився з обличчям хлопця. Навіть зараз не сказав би, що він мене задовольняє.

Ліфт

У березні 2014 року виник поштовх пофарбувати ліфт зсередини. Виникла ідея розділити простір надвоє і зробити ніби лінію горизонту з деревами. Цей крок викликав жваву дискусію серед мешканців будинку на листочках, які я приклеював щоб пояснити, що я роблю. Це закономірно, бо 8 поверх бачили лише люди, які живуть вище, а тут аудиторія зросла.

Творення триває

Кінцевою метою змін є повне оновлення вигляду під’їзду. Я почав робити свої кроки не лише, аби випробувати свої вміння і спробувати щось нове, але й щоб підштовхнути людей змінювати середовище довкола себе.

У планах відновлення освітлення на першому поверсі будинку, фарбування поштових скриньок, і можливо деяких стін. А далі треба переконати хоча б кількох сусідів, що зробити щось разом – це важливо. Обурюватися і чекати допомоги зі сторони можна вічно. А зробити щось самому не так важко і не дорого. Тим паче, коли сам щось робиш, то це цінуєш більше і приклад переконливіший за слова.

Змінюючи під’їзд я опираюся на внутрішні відчуття: як би я відчував себе, заходячи у оновлений під’їзд. Як падає світло, які кольори який настрій передають.

P.S. Історія має продовження і нові зміни. Проміжні вдосконалення описуються в цій публікації, а третій крок – нове оформлення першого поверху в цій.