Вони прохолодні, але зігрівають.Їх створив мороз та вони цвітуть! Бо з одного боку їх гріє зимове сонце, а з іншого боку їх грієш Ти! Твої думки про щастя відбилися у найкрасивіших з цих зимових мальованок.  Кожен виблиск твоїх очей народить нову зимову квітку! Світи, Сонце! :-*)

Хто ми є й куди рухаємо?
Майдан життя, накритий хмарами
і підпертий матінкою-Землею,
крутиться під нами, врізнобіч...
А ми, де б не були, лишаємося на місці
У своїх мислекопаннях і мислевитворах...
Ганяємо думки-мрії світом,
Бідкаємося, радіємо,
Гортаємо голими ногами сніг...
Нагорнемо купу,
і зачудуємося нею,
як малі діти...
А за мить зітреться різниця у віці та часі...
Зморшки розгладяться, а ми, щодуху,
полетимо на санчатах з великої гори...
Як у дитинстві...
Бо старість лише у голові...
Сонце всередині не має ревматизму,
згорбленої спини, купи комплексів,
і туги за прожитими роками...

17 січня 2009

Суєта кружляє в головах рухомих творців кам’яних тенет...
Та чи кожен з них підняв голову на мить,
І почув,
Що свято велике у нелюдськомовних світу цього?
Ярило-життєдайне народилося знову...
Коляда вже крокує світом...

***

Вечірню тишу припорошила завірюха...
Мати-землиця зігрівала своїми рученятами тендітні пагони верболозу...
А Коляда, боячись гучно рипіти на щойно напорошеному сніговому покривалі,
з усмішкою в кутиках вуст, поглядала у вікно...
У світлиці вечеряла Родина...
І ніби нічого особливого не було у тому священнодійстві,
Та чогось над стріхою, довкола маленької хати аж світилося...
І кожен у лісочку, що був поряд,
і на великому лузі, що за очеретяним потічком,
І навіть у старому приДніпровому лісі знав,
Що відбувається за тим маленьким світлим віконечком...
Мовчазна казка,
світове диво бубнявіло і зацвітало у найхолоднішу пору
в найпотаємнішому кутику Краю...

1 листопада, 2008