Вірш про шось особливе

Ти чуєш? Вітер свище за вікном!
Послухай, проблиск світла птахом зринув!
Там, де немає дня й немає місця сну
Хтось радість проти ночі з неба скинув.

Шукаю, плаваю, танцюю усліпу,
Співаю, бігаю, і хочу мить зловити,
Задумаюсь, замру, і знову ввись лечу.
Спалахую, ще ж стільки треба нам зробити.

Ця вічна коловерть твоїх очей.
Ця мить, цей погляд, цей вогонь кохання
Це вічне “що?” й “куди весь час живу?”
Цей сон, цей світ, ці ріки вічного зітхання.

Та спокій всередині струменить
Та вічне незгасиме світить світло
Любов охоплює і серце стугонить
І заспокоюють обійми древа-світу.

Я бачу, та не бачу водночас
Я чую, що почути можна більше,
Я намагаюся вловити назву “час”…
І засинаю, щоб побачить казку віщу.

Ношу у пазусі веремисько питань.
І дякую щомиті за дарунки.
Мій боже-світе сонячних єднань,
чому ми тут? За що такі чарунки?

Буття торкнулось дерева-життя
І закрутилась писанка предвічна,
До неба зринув птах! Аби ж оте знаття!
Я б пісню заспівав на радість вічну.

Сумуєш? Свастя світу зрине враз
Усмішка освятить довкола гори й ріки
І в очі блиск, жар-квіття водночас
Спалахкотить, заллє добром усе навіки.

Палахкоти у це тривке життя
Дарунок, радосте, натхнення, подих долі
І не сумуй, не здайся, вір у міць буття
Ти чуєш? В тебе досить сили й волі!

Ми є! І тчемо цей чудовий світ.
Співати можемо і радість в простір бгати,
Були і будемо до споконвіку літ
Довкола нові барви виливати..

5 серпня 2010 року
Київ

  • Жанна

    Богдане! Це ж- диво! Дуже сильно! Надихає та як міцна підтримка усім творчим