Ти чуєш? Казка до тебе лине, усміхаючись стиха.. Вікно помалювало чудернацькими візерунками, а за вікнами, порипуючи на свіженькому снігу, стиха ходить Сон…

***

Вечірню тишу припорошила завірюха..
Мати-землиця зігрівала своїми рученятами тендітні пагони верболозу..
А Коляда, боячись гучно рипіти на щойно напорошеному сніговому покривалі,
з усмішкою в кутиках вуст, поглядала у вікно..
У світлиці вечеряла Родина..
І ніби нічого особливого не було у тому священнодійстві,
Та чогось над стріхою, довкола маленької хати аж світилося..
І кожен у лісочку, що був поряд,
і на великому лузі, що за очеретяним потічком,
І навіть у старому приДніпровому лісі знав,
Що відбувається за тим маленьким світлим віконечком..
Мовчазна казка,
світове диво бубнявіло і зацвітало у найхолоднішу пору
в найпотаємнішому кутику Краю..

1 листопада, 2008

Ключові слова: зима, поезія, радість, творчість